Чи то останнім часом з Єгиптом, чи раніше з Білоруссю, Європейська Унія щоразу демонструє неефективність своєї спільної зовнішньої політики. Тому й не дивно що урочисто проголошений свого часу проект створення Середземноморської Унії виявився мертвонародженою дитиною.
 
Помпа була величезною, результати – більш, ніж скромні: коли президент Франції Ніколя Саркозі [Nicolas Sarkozy] в 2008-му році в паризькому Гран-Пале [Grand Palais] під час урочистої церемонії закликав до життя Середземноморську Унію, то він промовляв про "історичний момент". 43 керівники держав з усіх середземноморських прибережних держав заповідали мир, демократію та економічний прогрес – серед інших і Госні Мубарак, який взяв на себе головування на першій сесії.
 
На сьогоднішній день проект перебуває на порозі смерті. Генеральний секретар організації Ахмед Массад викинув білий прапор, розчарований відсутністю інтересу багатьох країн до Середземноморської Унії. У такі часи, як нині, коли ледь не щоденно тисячі людей у південних державах-членах Середземноморської Унії виходять на вулиці, аби боротися за демократію і права людини, ми не чуємо від представників керівної групи жодного слова. Чому не було скликано спеціальної сесії Унії, чому не пролунало жодного заклику поважати права людини? Стає чимраз зрозумілішим, що Саркозі (а разом з ним й інші країни ЄУ, котрі входять до Середземноморської Унії) розглядали цю інституцію лише як такий собі подвійний захисний щит: для ЄУ, щоб з використанням деспотичних режимів вирішувати проблеми з біженцями й поширенням ісламізму на її південному фланзі; для диктаторів на Півдні, щоб вони були захищені від критичних запитань з Півночі й могли безперешкодно будувати свої клептократичні поліцейські режими.
 
Провал проекту Середземноморської Унії репрезентує в поганому світлі аналогічні механізми всередині Європейської Унії, наприклад, "Східне партнерство". Проект, який покликали до життя Швеція та Польща і активно підтримала Німеччина, мав би сприяти "втягуванню в орбіту ЄУ" колишніх радянських республік у Східній Європі та на Кавказі. У випадку з Білоруссю цей проект на даний час зазнає фіаско. Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський [Radoslaw Sikorski] у листопаді переконав свого німецького колегу Ґвідо Вестервеле [Guido Westerwelle] поїхати з ним до Мінська, щоб перед самими президентськими виборами зробити диктаторові Александрові Лукашенку пропозицію: демократичні вибори у відповідь на підтримку Європейської Унії. Той, своєю чергою, неймовірно тішився з приводу високого візиту, допустив обох шефів дипломатії до державного телебачення в якості прикладу міжнародного визнання свого режиму… і кількома днями по тому нахабно сфальсифікував вибори.
 
Проблема зі Східним партнерством така ж, як і зі Середземноморською Унією: ніхто насправді не знає, як воно врешті-решт мало б виглядати. У той час, як наші південні й східні сусіди бажали б якомога швидше бути прийнятими до Європейської Унії, країни-члени ЄУ за краще бажають жити в спокої. Для більшості з них східний та південний проекти були й залишаються такими собі відволікаючими ритуалами. Люди на Південі нарешті це зрозуміли, усвідомили чого вартує всяка така "Унія" і "Партнерство". Вони вирішили за краще самим вийти на вулиці, аби виступити проти деспотів, за якими доглядала ЄУ.
 
У кінцевому рахунку всі підгрупи Європейської Унії опинилися перед однією й тією ж проблемою: у Європі 27 держав-членів вже давно немає єдиного консенсусу щодо зовнішньої політики. Уповноважена із зовнішніх зв’язків Європейської Комісії Кетрін Ештон [Catherine Ashton] виявилася слабким політиком, а ЄУ виглядає назовні цілковито розсвареною. Навіть такий яскравий приклад особливих відносин в практиці ЄУ, як Ваймарський трикутник з Німеччини, Франції та Польщі, урочисте відродження котрого було відсвятковано минулого тижня, виявився радше феноменом, який спрямований на вирішення зовнішньополітичних проблем, а не досягнення внутрішньої єдності. Сподівання на те, що за допомогою окремих підгруп можна буде досягнути ефективнішої зовнішньої політики і, в кінцевому рахунку, поліпшення іміджу Європи, виявився марним. .