11 березня 2009 року Президент Франції Ніколя Саркозі, під час конференції "Франція, європейська оборона і НАТО у ХХІ столітті" в Парижі, проголосив про відновлення участі Франції у військових структурах Альянсу Північно-Атлантичного Договору. Це рішення не стало спонтанним і неочікуваним. Воно було заплановане ще минулого року, оголошене під час проведення Бухарестського саміту НАТО та підтверджене під час Мюнхенської конференції безпеки 7 лютого цього року.

Чи матиме цей важливий для Альянсу крок Франції вплив на євроатлантичну інтеграцію України? Так, він матиме вплив не тільки на євроатлантичну, але й на європейську інтеграцію нашої держави. Оскільки Франція та ряд європейських країн не розглядають діяльність НАТО і ЄС, як відособлені напрямки. Відповідно і в самому Альянсі мова йде про поглиблення узгодженості і співробітництва з ЄС.

Обмежена реінтеграція Франції

Зобов’язання Ніколя Саркозі відновити повне членство Франції в усіх структурах НАТО, яке було призупинене за часів Шарля де Голя у 1966 році, більш конкретно було зафіксовано в Білій книзі Франції з національної безпеки і оборони, прийнятій в червні 2008 року. Франція офіційно і концептуально прописала своє повернення до військових структур Альянсу, напередодні 60-ї річниці НАТО. Такий поворот у зовнішній політиці Франції відбувся з обранням Ніколя Саркозі президентом країни. Головними причинами кроку з реінтеграції до НАТО стали: зміна геостратегічної обстановки в світі і в Європі; бажання французького керівництва посилити свою роль як світового лідера; намір Франції впливати не тільки на прийняття політичних рішень в Альянсі, але й на процеси планування і проведення операцій, у яких французькі підрозділи є одними із найчисленніших; прагнення встановити баланс всередині НАТО між європейською складовою і американською.

Франція фактично мала своїх представників у всіх органах НАТО, за винятком двох спеціалізованих інституцій: Комітету оборонного планування і Групи ядерного планування. А повна реінтеграція надає їй можливості брати участь у процесах військового планування, впливати на оборонні плани, брати участь у визначенні нових завдань НАТО, впливати на співробітництво і взаємодоповнюваність між ЄС і НАТО, робити вклад у визначення потреб в можливостях країн-членів НАТО на середньострокові і довгострокові періоди, брати участь у плануванні всіх без виключення сценаріїв врегулювання криз та в роботі Союзницького командування трансформації (Allied Commander Transformation) і Союзницького командування операціями (Allied Command Operations).

В той же час позиція, яку займе Франція після реінтеграції в НАТО, залежать від її бачення своєї участі. Виступаючи 12 лютого ц.р. у французькому парламенті, Генеральний Секретер Альянсу заявив, що в разі, якщо Франція повертається до військових структур НАТО з обмеженнями, то і участь у роботі цих структур вона матиме з обмеженнями. Зараз вже чітко видно, що Франція відновлює свою повну участь у структурах Альянсу із рядом застережних принципів: збереження повної незалежності французьких ядерних сил; свобода дій і оцінок французького керівництва; постійна свобода прийняття рішень Францією.

Франція не бажає, щоб її власні ядерні сили були повністю підпорядковані Альянсу. Вона виступає за їх незалежність, тобто вони можуть бути використані в інтересах НАТО і його країн-членів, але тільки за рішенням французького керівництва.

Свобода прийняття французьким керівництвом оцінок передбачає відсутність автоматичного застосування військових зобов’язань, підтримку стратегічної автономії французьких сил, включаючи раннє попередження про ракетний напад, та виключає автоматичне надсилання підрозділів за запитом Альянсу.

Постійна свобода прийняття рішень передбачає, що жоден французький підрозділ не може знаходитись під командуванням структур НАТО на постійній основі у мирний час. Тільки під час оголошення війни, або із застосуванням статті 5 Вашингтонського договору французькі підрозділи можуть перейти у підпорядкування Альянсу.

Ще однією важливою умовою відновлення участі Франції у військових структурах НАТО, яку не можна віднести до обмежень, є становлення оборонної складової ЄС і її визнання всіма країнами-членами Альянсу, тими, які не є членами ЄС.

Зміцнення оборонної складової ЄС і співпраця з НАТО

З самого початку Франція заявляла про обов’язковість умови розвитку Європейської політики безпеки і оборони (ЄПБО), як європейської опори НАТО, для повного відновлення участі країни у військових структурах Альянсу. Іншими словами, США повинні не тільки прийняти, що в Європі є власна політика безпеки, але й що ця політика є автономною. Такий підхід, за французькими поглядами, має встановити рівновагу між американською і європейською складовими всередині Альянсу. Адже 21 країна є одночасно членами і НАТО і ЄС.

У цьому плані Франція є ключовою країною НАТО, оскільки вона символізує взаємодоповнюваність між Альянсом і оборонною складовою ЄС, а розвиток останньої, як наголошують французькі лідери, є в інтересах НАТО. В свою чергу Яаап де Хооп Схеффер заявив, що НАТО не зможе заблокувати процес розвитку ЄПБО, навіть якщо ЄС прийме рішення про створення власного європейського командування (детальніше див: Assemblée nationale, Commission des affaires étrangères, 12 février 2009, Compte rendu n° 33).

Принцип необхідності розвитку і узгодженості ЄПБО та НАТО чітко зафіксований і у французькій Білій книзі з національної безпеки і оборони: "Франція потребує обох [НАТО і ЄС – авт.] для протистояння загрозам і кризам" (детальніше див: Livre blanc pour la défense et la sécurité nationale). За французькими поглядами, дві організації не протиставляються одна одній, а є взаємодоповнюючими, особливо з врахуванням наявності у ЄС необхідних і критичних засобів цивільного врегулювання криз і конфліктів.

Взаємодоповнюваність між ЄС і НАТО має надати додаткові цінності для обох організацій. НАТО є організацією колективної оборони, яка поєднує Північну Америку і Європу, особливо для протидії масштабній агресії. Але в сучасних умовах Альянс повинен надавати відповідь на численні нові загрози і виклики, для чого у нього недостатньо засобів. Наприклад, для забезпечення енергетичної безпеки, важливість і актуальність якої було продемонстровано під час січневої газової кризи, Альянс не має засобів протидії, на відміну від ЄС. Особисто Генеральний Секретар НАТО Яаап де Хооп Схеффер 19 січня цього року, під час проведення брифінгу в штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, підкреслив, що Альянс не повинен втручатись у конфлікти, від яких страждають країни-члени НАТО, на зразок газової кризи між Україною і Росією, оскільки це не передбачено Вашингтонським Договором і його 5-ю статтею. За словами Схеффера, НАТО не є учасником подібних конфліктів, вирішення яких більше підходить Європейському Союзу (детальніше див: Briefing by NATO Secretary General Jaap de Hoop Scheffer, NATO HQ, 19 Jan. 2009). На відміну від НАТО, ЄС має ширший спектр можливостей: військові, гуманітарні, дипломатичні, фінансові, економічні. Але в ЄС не бажають, щоб Союз перетворився на цивільне агентство Альянсу, а щоб він став дійсно його європейською опорою. Ефективна взаємодоповнюваність двох організацій вже доведена в Афганістані, Косово і в Аденській затоці в боротьбі проти піратства.

Якщо Європейська політика безпеки і оборони, яка має набути прискорення після кінцевої ратифікації Лісабонського договору ЄС, буде розвиватись і посилюватись, то підходи до узгодженості мають вийти за межі операцій із підтримки миру, врегулювання конфліктів і стабілізації. Адже Лісабонський договір встановлює зобов’язання з надання взаємної допомоги у разі збройної агресії проти країни-члена ЄС. В такому випадку ЄС і НАТО мають провести чіткий розподіл функцій і повноважень, особливо стосовно гарантування національної безпеки і захисту країн-членів.

Починаючи з Ювілейного саміту НАТО, який 3-4 квітня 2009 року буде символічно проведений в Страсбурзі і Кельні, Альянс розпочне роботу з розробки нової стратегічної концепції, в якій він повинен зафіксувати принципи співробітництва з ЄС і розподілу повноважень. В ЄС поки що така концептуальна робота не ведеться, хоча Франція і виступає за прийняття Європейської Білої книги з безпеки і оборони. До того ж кожне засідання міністрів оборони країн-членів ЄС розглядає питання взаємодії ЄС з НАТО. Так, на останньому засіданні 12-13 березня ц.р. у Празі міністри оборони відзначили, що практична співпраця і узгодженість між ЄС і НАТО є важливими і неминучими в подальшому, а ЄС має намір посилювати співробітництво з НАТО в усіх регіонах, де обидві організації проводять місії і операції.

Постає питання, чи будуть використовуватись засоби НАТО, яка є без сумніву більш потужною організацією гарантування безпеки, для захисту країн-членів ЄС, які не входять до Альянсу? Якщо так, то на яких принципах і якими механізмами? Чи повинні враховуватись принципи і критерії євроатлантичної інтеграції в процесі розвитку європейської інтеграції для таких країн, як Україна? Відповідь на ці питання має бути зафіксована в концептуальних документах обох організацій. Але на останнє питання відповідь вочевидь є позитивною – інтеграція до ЄС в сфері безпеки і оборони повинна здійснюватись в узгодженні із процесом євроатлантичної інтеграції.

Узгодженість руху України до НАТО і ЄС

Оскільки Україна продовжує рухатись євроатлантичним і європейським курсами одночасно, хоч і з різною швидкістю, то безумовно не врахувати такі суттєві зміни не можна. В іншому випадку це може привести до: а) дисбалансу в двох процесах, коли узгодженість і координація дій між ЄС і НАТО все більш стрімко поглиблюється; б) уповільнення процесу європейської інтеграції, адже безпекова складова цього процесу для України є все ще нерозвинутою; в) такі країни, як Франція і Німеччина, можуть висувати одною з вимог членства в НАТО, якщо не членство в ЄС, то поглиблену інтеграцію європейського кандидата до ЄПБО, принаймні для такої країни, як наша.

План дій Україна–ЄС передбачає безпекове співробітництво, але шляхом поглиблення консультацій з врегулювання криз, взаємодії у сфері роззброєння і нерозповсюдження ядерної зброї, сприяння сусідській і регіональній безпеці. Такі підходи є застарілими і не відповідають процесам, які відбуваються в ЄС і в Європі загалом. Вони взагалі не враховують розвиток Європейської зовнішньої і безпекової політики як автономного ефективного інструменту забезпечення європейської безпеки і створення стабільного оточення довкола ЄС.

Україні слід більше зосередитись на сфері безпеки і оборони в процесі європейської інтеграції. Інтеграційні і координаційні заходи в цьому вимірі повинні бути зафіксовані в майбутній угоді про асоціацію і в новому практичному інструменті. Крім того, має передбачатися не тільки співробітництво для гарантування безпеки в Європі, але й критерії, до досягнення яких повинна прагнути Україна. Адже до 2010 року ЄС, згідно з рішенням грудневого засідання Європейської Ради, повинен мати готовий військовий компонент чисельністю до 60 тисяч осіб, здатний до розгортання в межах 60 днів для залучення до масштабної операції. Тут вже не можна говорити тільки про проведення консультацій, а необхідно працювати над розвитком українських можливостей і реформуванням українського сектору безпеки, відповідно до нових стандартів ЄС.

У площині євроатлантичної інтеграції Україна має враховувати трансформаційні процеси в Альянсі, в тому числі й пов’язані з реінтеграцією Франції. В Річній національній програмі (РНП) ці процеси мають бути відображені. Звичайно, що РНП-2009 не включатиме принципи, які будуть розроблятися в ході роботи над новою Стратегічною концепцією НАТО. Але трансформаційні зміни Альянсу і посилення його узгодженості і співробітництва з ЄС мають бути враховані.