Модель міждержавного спілкування, невідповідність соціальних систем, тенденції розвитку світових ЗМІ вплинули на наслідки інформаційного протистояння в українсько-російських відносинах. Його чинники та результати стали темою обговорення під час конференції у Києві, організованої Фондом Конрада Аденауера, Німецьким товариством зовнішньої політики (DGAP) та Академією української преси, взяло участь понад 70 експертів, науковців та журналістів.

Центр Східної та Центральної Європи фонду Роберта Боша DGAP та вітчизняна компанія pro.mova провели формальний та змістовний аналіз публікацій, пов'язаних із серпневим конфліктом на Кавказі та "газовим" українсько-російським протистоянням у вітчизняних, німецьких і російських ЗМІ в Україні. Фахівці оприлюднили результати таких досліджень. Зокрема, німецькі експерти у контексті наявності зв'язку Кавказького конфлікту з вірогідним розвитком подібних подій у Криму відзначили, що німецькі ЗМІ, на відміну від інших, висвітлювали розвиток ситуації більш збалансовано. Причому це були кореспондентські статті з Москви і Варшави. У кількісному вимірі українські ЗМІ опублікували понад 100 матеріалів, натомість філії російської преси в Україні лише 30, проти 40 німецьких.

Говорячи про недоліки українських ЗМІ, керівник аналітичного напрямку компанії pro.mova Вікторія Бриндза відзначила виявлені порушення стандартів подання інформації, відсутність позиції та певною мірою непрофесійність українських медіа. Коментуючи належність джерел отриманої інформації, вона відзначила, що найрейтинговіші українські електронні ЗМІ користувалися 67 % російських та 8 % грузинських джерел. Інформація з російських ЗМІ перетрансльовувалася й передавалась без аналізу, сюжетам 8-ми українських каналів не вистачало змістовності, викладу передісторії, експертних оцінок та коментарів.

Вікторія Бриндза також відзначила, що під час "газового" протистояння головними джерелами інформації були 2 російських, 2 філії російських ЗМІ в Україні та одне вітчизняне джерело. Україна випередила Росію за кількістю речників: 205 проти 164 (з них 56 унікальних речники та 20 відповідно), натомість у середньому російський речник у 2.5 рази частіше ставав автором головного повідомлення публікації. Загалом кожне рейтингове українське видання у грудні 2008 року та січні 2009 року продукувало від 80 до 360 публікацій за темою конфлікту.

"Усвідомлення роботи журналіста повинно виходити з інтересів звичайних людей, і це є слабкою ланкою української журналістики", - вважає виконавчий директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар. За її оцінками, український політикум не завжди вірно розуміє значення інформаційного позиціювання, яке прийнято у світі, а якість висвітлення надзвичайних подій повинна бути вищою.

Головний редактор "Известия в Украине" Яніна Соколовська у свою чергу відзначила слабку підготовку українських речників на фоні їхніх російських колег. Однак, вона зауважила лише, що йдеться про позицію, а не про риторику і лексику, які безумовно були агресивними та некоректними. Говорячи про наслідки двох подій для політичних сил, Яніна Соколовська, спираючись на дослідження експертів, відзначила, що громадяни України почали підтримувати думку, що їм комфортніше перебувати у складі НАТО, ніж бути союзником Росії. Головний редактор видання закликала українських політиків перестати накручувати власні рейтинги на протистоянні з Росією.

Вільний журналіст Юрій Дуркот заперечив ведення Україною так званої інформаційної війни, аргументуючи тим, що для цього їй потрібні були відповідні елементи: повний державний контроль над ЗМІ, наявність пропагандистської машини тощо, чого немає в жодній демократичній країні. Він відзначив агресивність інформаційної політики Росії і розділив цільові аудиторії, на які вона була спрямована, на чотири категорії: власна політична еліта, внутрішній споживач, споживач інформації на території України і споживач за кордоном. Вплив мас-медіа на суспільну думку в Росії, Україні та Німеччині суттєво відрізняється, переконаний Юрій Дуркот. У цьому контексті, за його словами, російська еліта опиниться перед серйозним викликом, вона втрачає зв'язок з реальністю, оскільки через програмовану редакційну політику в ЗМІ у неї абсолютно зникає підтекст незалежного розуміння подій, який мас-медіа демократичних країн пропонує владі. "Таким чином, у РФ вплив ЗМІ на політичні еліти відсутній, натомість європейська політика формується певною мірою на основі зв'язків із пресою", - аргументував вільний журналіст.

Щодо висвітлення "газового протистояння" у західній пресі, зокрема, німецькій, Юрій Дуркот виокремив тенденції, що намітилися у ЗМІ. Зокрема, він назвав "бульваризацію мас-медіа", спрощене висвітлення подій з використанням штампів і кліше та домінування журналістики катастроф. Коментуючи специфіку німецьких телебачення, преси та радіо, журналіст, відзначив, що більшість бюро німецьких ЗМІ розташована у Варшаві та Москві, особливо радіо та телебачення, і тому висвітлення подій під час газового конфлікту було більш однобоким, ніж у друкованих ЗМІ. "Економічна преса Німеччини менше враховувала позицію української сторони, вона займала позицію ближче до російської", - відзначив він.

Прогнозуючи розвиток кореспондентських мереж західних ЗМІ в Україні, Юрій Дуркот відзначив, що у найближчій перспективі не слід очікувати їхнього швидкого розвитку через відсутність у західних суспільств великого попиту на інформацію з України. Він навів приклад, що у ФРН та Польщі рівень зацікавленості до Фінляндії або Норвегії майже такий, як і до України, однак ставлення пересічних громадян за замовчуванням до Скандинавських країн - позитивне або нейтральне, на відміну від ставлення до України. Для цього, переконаний журналіст, необхідно західні видання зацікавити інформаційними приводами, полегшувати роботу створенням відповідної інфраструктури, спрощенням процедури акредитації, готувати кваліфікованих речників і гарантувати політичну стабільність.

 
Медіа-аналітик, професор Георгій Почепцов у свою чергу констатував, що професійне середовище не використовує термін інформаційна війна, це суто журналістське визначення, а тому означені події можна ідентифікувати як інформаційні операції. Аналізуючи причини конфліктних ситуацій між Україною і Росією, професор зазначив, що сьогодні спостерігається наявність невідповідних соціальних систем, тому він прогнозує їхнє виникнення постійно. За його словами, обидві системи розвиваються і мають власне різні підходи у тлумаченні спільної історії та минулого, різне бачення сьогодення й альтернативного майбутнього, і це є суттєвою відмінністю, і тому обидві країни відштовхуються одна від одної. "В Україні і Росії різні шляхи, і коли наставатиме час перетину цих шляхів, завжди виникатиме конфліктна ситуація",- припускає професор.

Така невідповідність частково створена Росією, а частково Україною, вважає він. За його словами, на пострадянському просторі обрана конфронтаційна модель розвитку, як з боку колишніх республік, так і з боку Росії. "Можливо, під час розпаду великого державного утворення це і було єдиним виходом, а можливо, така модель легша до впровадження. Однак вона не є ідеальною, якщо науковці, експерти, політики і журналісти прогнозуватимуть події на найближчі роки дотримуючись такої моделі, ми завжди матимемо конфлікти", аргументував Георгій Почепцов. Тому вітчизняним науковцям, політологам та експертам необхідно шукати об'єктивні та суб'єктивні параметри, які штовхають Україну до вибору саме конфронтаційної моделі розвитку міждержавних відносин.

На теренах колишнього СРСР спостерігається розвиток варіанту "холодної війни", в основі якого, на відміну від попереднього варіанту, лежить не ідеологія, а економіка, вважає науковець. "Хоча ідеологічні холодні війни і досі зберігаються, зокрема, по вісі США - Китай, США - арабський світ і, можливо, США - Росія, то на пострадянському просторі спостерігається стан "холодної війни" з економічним підгрунтям. І це є і буде у перспективі нормою нашого життя на кілька десятиліть", - припускає Георгій Почепцов.

За його словами, Україна не мала можливості виграти інформаційне протистояння ще й тому, що вперше європейська людина була переведена з позиції глядача в учасника протистояння, а відтак учасник вимушений підтримувати одну зі сторін. "Питання демократії або етики забуваються відразу, коли температура повітря в кімнаті знижується до 10 градусів за Цельсієм", - зазначив професор.

Щодо прорахунків вітчизняної інформаційної політики у контексті означених подій Георгій Почепцов відзначив три елементи. За його словами, через невідповідність інфраструктурних інформаційних потужностей між Україною і Росією, важко говорити про здобутки української сторони у протистоянні, вважає медіа-аналітик. Оскільки в Україні немає такого інформаційного ресурсу, вона не може дати адекватну відповідь.

Другий елемент - це інформаційна невідповідність, тобто вітчизняні мас-медіа створюють таке інформаційне поле, після ознайомленням з яким споживач цікавиться іншим полем. "Недолік українського телебачення, журналістики - це неспроможність сьогодні створювати цікавий контент, у разі збереження цього український споживач шукатиме інший зміст", - вважає професор.

Третій елемент - це відсутність швидкого або упередженого реагування та брак фахової підготовки речників за світовими стандартами. "В Україні інший рівень офіційних представників - речників, оскільки вони зав'язані на рішення перших осіб, вони вище не ростуть. Наприклад, у США або країнах Європи, офіційні представники з часом стають радниками президентів, та інших високопосадовців через те, що вони програмують дії, а вітчизняні речники лише програмують слова", - підсумував Георгій Почепцов.