У Чикаго під час прес-конференції, презентуючи номінантів на ключові посади  в сфері зовнішньої політики, оборони та безпеки, обраний президент США Барак Обама виголосив фразу, яка викликала справжній та відвертий подив у дуже багатьох. «Ми знову розпочинаємо нове відродження Американського лідерства». «Американське лідерство» було фундаментальною ідеєю неоконсервативного проекту «Нового Американського сторіччя», який став  маніфестним для серії блискучих перемог республіканців на виборах до Сенату, Конгресу в 1998 році та президентських выборах Джорджа Буша-молодшего. Але принципово інше, що саме  «американське лідерство» стало програмовою  основою, в першу та принципову чергу, для практичної імплементації зовнішньої, обороної та безпекової політики Республіканської  партії.

Барак Обама і стратегія лібералізму в міжнародних відносинах неподільні. Такими ж неподільними вони були для й президента Біла Клінтона. Але «стратегічні канікули» 90-х минулого сторіччя несумісні з «поверненням історії» початку 21-го. 2 грудня Обама визначив своє бачення Америки, чиє глобальне лідерство повинно бути відновлено, а військова та дипломатична потужність балансуватимуть одна іншу і доповнюватися «силою морального авторитету». Бачення міжнародного порядку для Обами є таким же амбітним, як і традиційно ліберально – запобігання конфліктам, підтримка миру, припинення геноциду, боротьба із зміною клімату, бідністю і хворобами, запобігання поширенню і використанню ядерної зброї.

Неймовірна амбіційність новообраного президента США відома майже всім, так як і суттєво обмежений досвід у сфері міжнародної політики. Обама, починаючи з січня 2007 року, тобто майже одночасно із стартом праймеріз, очолив сенатський підкомітет з європейских справ, ключовими пріорітетами діяльності якого були НАТО, ЄС та ОБСЄ. Але за час головування Обами підкомітет практично не збирався, а його голова до Європи не приїжджав. Президентська гонка змусила Обаму летіти до Європи і 200-тисячний мітинг у Берліні став кульмінаційним явищем. Але прискіпливо спланований та й глибоко продуманий «Берлінський программний виступ» був, в першу чергу, звернутий не до європейців, а до американців, а по-друге,  кожним своїм черговим розділом  повинен був переконати слухачів у відсутності у них альтернативи, окрім Барака Обами, який обіцяв «надію та зміни».

Досить-таки впевнено можна вести мову про те, що самі пріоритети зовнішньої політики Обами, базовані на ідеологічних ліберальних постулатах, шукатимуть своє практичне втілення  в принципах «залучення і діалогу» з можливістю максимального уникнення конфронтації або застосування сили, «права і дієвості» з опорою на існуючу систему міжнародних відносин із спробою і пропозиціями їх трансформації, «моральності і переконання», вірячи в те, що конкурент, суперник, а, можливо, і ворог здатний не переступити останню межу.

Перший принцип передбачається, зокрема, застосувати до Ірану, оголошуючи про готовність до прямих переговорів із режимом мулл і президентом Ахмадінеджадом. На тлі практичного провалу спроб трьох країн-членів ЄС хоч якось вплинути на Тегеран, відповідні заяви Обами викликали у іранських керівників вдячне розчулення, а багатьох в світі змусили дуже і дуже серйозно занепокоїтися. Пам'ять про американських заручників у посольстві Тегерана в останні місяці президенства ще одного ліберала  - Джіммі Картера дуже свіжа.

Принцип «права і дієвості» ризикує бути застосованим у найбільш пріорітетному для Барака Обами напрямку – проблематиці кліматичних змін І саме в період, коли США увійшли в стан  рецесії, що слабо керується, коли від Кіотських цілей одна за одною відмовляються ключові гравці.

Принцип «моральності і переконання» безпосередньо пропонується застосувати до прогресивних представників мусульманського світу і, перш за все, в Афганістані. В якості особистої та американської моральності пропонується закрити в'язницю в Гуантанамо, де містяться найбільш жорстокі і страшні представники цього мусульманського світу.

Обама вважається одним з кращих світових ораторів. Важко заперечити. Так як і той факт, що, в целому яскраві, але доволі-таки порожні фрази, майже не надавали можливості хоч якимось чином визначити майбутні, ні не пріорітети, а механізми дій у сфері міжнародних відносин. Напевно, новообраний президент, відчуваючи цю реальність, зробив свій вибір: «Досвід, прагматизм та впевненість». Але такий вибір має й дуже серйозну внутрішньопартійну для демократів складову, яка спрямована на максимальне подолання розколу, який породжений наджорсткою боротьбою під час праймеріз.

Ключовий кадровий вибір зроблений

Першою і ключовою «хвилею» номінацій стали Хіларі Клінтон (праве крило Демократичної партії) – номінат на посаду Державного Секретаря, Роберт Гейтс (Республіканська партія) – номінант на посаду Секретаря оборони та Джеймс Джонс (безпартійний) – майбутній Радник з національнох безпеки.

Наступною «хвилею» стали Джанет Наполітано (колишній губернатор Арізони – рідного штату Маккейна, Демократична партія) – претендент на посаду Секретаря внутрішньої безпеки, Ерік Холдер-молодший – номінант на посаду Генерального Прокурора країни та Сюзан Райс – претендент на посаду посла США в ООН.

Останнє призначення досить-таки символічне. Брукінгз Інститут, в якому Райс була провідним фахівцем в області зовнішньої політики, глобальної економіки і розвитку, є зосередженням ліберальної аналітичної еліти США і однозначно, що такою номінацією Обама ще раз підкреслив своє ідеологічне позиціювання. І, звичайно, не дивує, що для Райс глобальна бідність є найбільш серйозним викликом в області безпеки.

Найбільш складним як для Обами, так і для Клінтон, було погодитися працювати разом. Її номінація сталася вперше з 1881 року, коли обраний президент Джеймс Гарфілд запропонував своєму найбільш принциповому противнику Джеймсу Блейну зайняти пост Державного Секретаря. Чи було це рішення, в першу чергу, політичним? Мабуть і, можливо, на жаль, що так.   Максимальне залучення сенатора з Нью-Йорка до майбутньої адміністрації дуже серйозно обмежить маневри Клінтон із перспективою на президентські вибори 2012 року. Розуміючи це, під час багатотижневих переговорів вона була як відверта, так і жорстка. Були виставлені дві основні умови: по-перше, можливість прямого доступу до президента у будь-який момент, що було досягнуте і гарантоване для Кондолліззи Райс, по-друге, невтручання в діяльність, у тому числі, кадрову, Держдепу. Умови Обама прийняв, але при цьому заявив: «Члени моєї нової команди розділятимуть мій прагматизм відносно використання сили і моє відчуття шляхів досягнення цілей».

Джеймс Ліндсей, директор Центру Роберта Штрауса з питань міжнародної безпеки і права Техаського університету на сторінках «The Washington Post» блискуче визначила три ключових складових для успіху діяльності Державного Секретаря. По-перше, Секретареві необхідно мати «суміш політичної винахідливості і бачення світу». По-друге, Секретареві необхідні довіра і підтримка президента. І по-третє, «наявність сильної волі працювати і можливість жорстко утримувати свій егоїзм». Схоже, що для Хіларі Клінтон всі перераховані складові сповна досяжні. Але чи будуть сумісні принципові, стратегічні оцінки і підходи? Клінтон голосувала за початок війни в Іраку, Обама був проти.

Заступником Клінтон стане Джеймс Стейнберг, призначити якого попросила команда Обами. Але в даному випадку таке прохання може розглядатися як виняток, адже Стейнберг працював у чоловіка Клінтон заступником Радника з національної безпеки, а нині - деканом Школи суспільних справ в Остіні, Техас, а також співробітничав із аналітичними структурами Брукінгз та RAND. Це виглядає як свого роду іронія, але, буквально днями, Стейнберг став співавтором книги, в якій практика призначень дуже популярних експертів у сфері зовнішньої політики на ключові державні пости в сфері безпеки піддається більш ніж сумніву. І в той же час, можливо, що ще один дуже впливовий аналітик – Рон Асмус, виконавчий директор Фонду Маршалла США в Європі може зайняти високий пост в Держдепі.

Номінація Робетра Гейтса також проходила нелегко, враховуючи те, що нинішній міністр оброни не приховував того, що хоче повернутися додому в свій рідний штат. Але війни в Афганістані і Іраку, фактично, не залишали для Барака Обами яких-небудь можливостей для маневру. До закінчення 2009 років міняти міністра оборони буде неможливе, оскільки вже сплановані весняна і осіння кампанії в Афганістані, а ситуація в країні стає все гірше і гірше. Майже все свідчить про те, що в афгано-пакистанскій війні Організація Північно-Атлантичного Договору поступово рухається до поразки. Дуже впливові американські аналітики у сфері безпеки і оборони підготували експертні доповіді, в яких пропонуються виключно американські військові зусилля в Афганістані без будь-якої допомоги з боку союзників по НАТО. При цьому враховується, що з'являється реальна можливість перекидання з Іраку додаткових дивізій на фоні тенденції, що все більш посилюється, що США війну в Іраку виграють.

Одним з ключових ініціаторів кардинальної зміни стратегії ведення війни в Іраку був саме Роберт Гейтс і саме в той момент, коли Обама виступав категорично проти. Тепер, коли підписаний закон про заплановане виведення американських військ з Іраку у 2011 році, взаєморозуміння між Гейтсом і Обамою повинно стати стійкішим. Проте з'явилася інформація, що вже готові проекти указів Обами про звільнення низки заступників Секретаря оборони.

Колишній Верховний Головнокомандувач Об'єднаними Силами НАТО в Європі генерал Джеймс Джонс також був у серйозних роздумах і дав позитивну відповідь стати Радником з національної безпеки всього за декілька днів до прес-конференції новообраного президента 2 грудня. І в цьому випадку, сумніви в тому, що вдасться уникнути всіх проблем, які існували між Радбезом і Міністерством оборони, які сильно загострилися під час першого терміну президенства Джорджа Буша, міцні. Та існує серйозна надія, що рівень взарозуміння та довіри поміж Гейтсом і Джонсом буде необхідним для діяльності за таких екстремальних умов.

Чи ЦРУ сприятимуть життєво необхідному успіху? Ентоні Лейк – найбільш відвертий прибічник ліберально-ідеалістичної ідеології в Демократичній партії. У 1969 році він був помічником Радника з національної безпеки Генрі  Кіссінджера, але подав у відставку на знак протесту проти планів Ніксона та Кіссінджера розширити війну в Камбоджі. В адміністрації Клінтона професор університету Джорджтауна Лейк був автором «Стратегії залучення і розширення». Ентоні Лейк гарячий прихильник «Доктрини Обами», що передбачає прямі переговори з противниками США, у тому числі з Іраном. Сенат за домінування республіканців під час другого президентського терміну Біла Клінтона відмовив в праві Лейку очолити ЦРУ. Зараз у нього перешкод практично немає. Але чим буде керуватися Обама при можливій номінації Лейка, які будуть перспективи в ЦРУ і всього розвідувального співтовариства Сполучених Штатів?  Але майже в останній момент Обама вирішив не ризикувати й зупинив свій вибір на іншій кандидатурі – Леон Панетта, колишній глава адміністрації Білла Клінтона.

                 -------------------------------------------------------------------------------------------------

Дуже багато хто прогнозує, що найбільш небезпечними для Барака Обами будуть перші шість місяців президенства. Де може статися перший «вибух» або він для Обами вже стався в Мумбаї? У перші місяці на Обаму і його команду у сфері зовнішньої політики і безпеки чекають три дуже серйозних випробування – ювілейний Самміт НАТО, Самміт G20 і Американський Самміт. Не залишається сумнівів, що Самміт Альянсу повинен дати відповіді на дуже багато питань щодо майбутнього Альянсу. Сумніви в іншому, чи сприймуть союзники стратегічні ідеї  США трансформації НАТО в той момент, коли вісім-дев'ять європейських країн практично стали домінувати в організації? І якщо мож