Вітчизняні дипломати, політики, журналісти та експерти другий тиждень поспіль намагаються оцінити наслідки для нашої держави грудневої зустрічі міністрів закордонних справ країн-учасниць НАТО й України та змоделювати перспективи її євроатлантичного майбутнього. Більшість із українських та іноземних аналітиків вважає, що надмірна політизація питання надання Україні і Грузії ПДЧ в НАТО стала причиною розбрату серед союзників альянсу. Франція, з якою в України останнім часом спостерігається динамічний розвиток відносин, підтримала Німеччину та Італію в цьому питанні. Для пошуку відповідей на стратегічні питання у відносинах з Парижем відомий французький філософ, інтелектуал Андре Глюксман разом з сином-документалістом Рафаелем дозволили групі українських експертів та журналістів зазирнути за лаштунки французької політичної кухні.

Напередодні Бухарестського саміту Андре Глюксман, якого за критику російської політики на Кавказі місцева влада внесла до списків персон нон-грата на кілька тисяч років, а французька еліта нерідко ухвалює рішення після його порад, разом з іншим "новим філософом", другом Бернаром-Анрі Леві звернулися з відкритим листом до керівників Франції і Німеччини. У посланні два інтелектуали, висловлюючи симпатію Україні і Грузії, відзначили, що неприйняття "старою Європою" тих, хто всіма силами прагне до неї приєднатися, означатиме зраду ідеалів і цінностей, які дозволили перемогти нацизм і створити процвітаючу політичну демократичну модель. Події останніх років у цих республіках стали моментом тріумфу демократичних ідей, ще раз довели, що історія людства - щось більше, ніж зібрання поганих новин, переконані філософи. Тому неприєднання цих республік до НАТО продемонструє росіянам, що європейці слабкі, немічні, а ці країни (Грузія й Україна) - землі, призначені для завоювання, і що європейці готові пожертвувати ними для вівтаря оновлених імперських амбіцій Росії...

Виявилося, що совість французької нації, як називають Андре у своїй країні, мешкає в арабському кварталі столиці у квартирі, яку можна сміливо використати для зйомок серіалу про життя паризької богеми минулого століття. Численні полиці з тисячами книг, вишукані картини, антикварні потерті меблі, бронзові люстри на стелях, дзеркала на потрісканих від віку стінах, рукотворні килими та солодощі на столику надихали гостей та господарів квартири на щиру та відверту розмову. Згадуючи свій перший приїзд до України в 70-х роках, Андре, який писав про дисидентський рух в СРСР і при цьому сповідував ліві ідеї, пафосно відзначив численні портрети класиків марксизму-ленінізму, яким його участь у конференції напевно не сподобалася, однак вони не ворушилися.

Філософ розпочав діалог з власної оцінки французького суспільства, яке не є однорідним і достатньо обізнаним, що впливає на погляди його еліти. Глюксман згадав епоху Ширака та його однодумця Де Вільпена, голістів, які мали спільні з соціалістами погляди, а відтак Франція надавала перевагу Росії перед США. При цьому збереження інтересів у геополітичному трикутнику Париж-Москва-Берлін було настілки важливим, що інтереси нових десяти членів ЄС, що звільнилися від залежності СРСР, не бралися до уваги взагалі. Тому тривалий час серед політичних еліт Франції (соціалістів і нечисленних комуністів) домінувала думка, що євроатлантична вісь не впливатиме на геополітику Європейського континенту. "Навіть півтора року тому під час неофіційного брифінгу для фахових журналістів французькі дипломати стверджували, що світ з 1944 року не змінився (тоді Шарль де Голь уклав альянс з Москвою на противагу англосаксам).., тому критика російської влади та її амбіцій неактуальна", - розповів Глюксман.

Однак, відтоді політичні еліти у Франції змінилися. Ніколя Саркозі робив президентську кампанію, згадавши Чечню, він говорив про членство України і Грузії в НАТО, а його опонент Сеголен Руаяль також вимушена була говорити про Росію. І це стало символічним, оскільки вперше в Європі пройшли президентські вибори, під час яких йшлося про можливий тиск на Росію у зв'язку з її політикою на Кавказі. Французькі еліти розрізнені, констатував Андре. Простий приклад: коли виникло питання з приватизації національного сталеливарного гіганта "Арселор", тодішній президент Ширак домовився з Путіним про поглинання російською компанією. Однак французькі банки і потужні фінансові кола виділили кошти конкурентові англосакському "Міталу" і той придбав "Арселор".

 
Якщо порівняти Францію з Німеччиною, то там набагато більше політичних партій, що фінансуються промисловцями, які виступають за союз з Росією. Хоча у Франції також з'явилася певна група серед політиків і дипломатів, які вважають, що союз з Росією дуже важливий.

Разом з тим, у Франції громадська думка не на російському боці, вважає Рафаель Глюксман, додаючи, що вона ні проукраїнська, ні прогрузинська. По-перше, суспільство не знає достатньо про ці країни. По-друге, напевно тому воно їм не довіряє, прості люди у Франції вважають, що в Україні багато корупції і вона налаштована проамериканськи.

З політичної сцени пішли ідеологи-голісти, і "балом" у Франції керують прагматики, відзначив Рафаель. Саркозі вже забув передвиборчі обіцянки про НАТО і відносини з Росією, він постійно веде переговори. Він сказав однозначно "ні" Україні і Грузії щодо приєднання до ПДЧ в грудні, але ця позиція не є принциповою. "Тобто, якщо для Ширака і Де Вільпена це був принцип, то для Саркозі - це питання, скільки американці готові викласти для того, щоб він змінив свою позицію. У Бухаресті під час саміту НАТО французькі дипломати і політики говорили, що у Буша немає кредитної картки. Побачимо скільки зможе заплатити Обама", - наголосив Глюксман-молодший.

Але на рівні громадської думки у Франції немає стільки спротиву, як у Німеччині, продовжує Андре Глюксман. "Для французів Росія - це загроза для сусідів, інших держав, і для громадян. Німці ж вважають, що Росія грає конструктивну роль, тому у Європі існують дві різні позиції щодо Росії", - підкреслив філософ. За його словами, в Німеччині домінує засаднича ідея, вона дуже сильна і в будь-який спосіб спроможна колонізувати Росію, тобто як колись у ХІХ столітті - адмініструвати царську імперію. У цьому контексті в основі сучасного проекту лежить концепція "далі на Схід", доказом якої є газова магістраль "Північний Потік". Але ця ідея дуже наївна, впевнений Глюксман-старший. "Хоча сучасна російська еліта і не є прихильником прав людини, але серед неї немає ідіотів. Якщо поставити питання, хто ким маніпулюватиме, то німці думають, що вони найрозумніші, але росіяни потужніші й цинічніші, вони мають 70-річний досвід комуністичної влади, тому здатні на все, щоб отримати владу й зберегти її", - аргументував філософ.

На думку Рафаеля, Німеччина в цьому сенсі можливо для України і втрачена, але Франція - ще ні. У Франції немає жодної ідеології при владі, тому для Саркозі та його однодумців підтримка зараз України або Грузії не є такою актуальною через те, що громадськість не зосереджена на цих питаннях. На її думку звичайно впливають ЗМІ. Негаразди молодих демократій ефективно використовують проросійські сили під час дебатів. Найменша суперечка між Ющенком і Тимошенко - це одразу велика стаття, а смерть у російських в'язницях - нікого не цікавить, відзначив Рафаель. Тому, за його словами, Києву треба вести розумний діалог, запрошувати французьку опозицію до України, лідерів громадськості, щоб вони розуміли, що відбувається насправді.

Коментуючи енергетичні підвалини сучасної геополітики, Андре Глюксман зазначив, що для Франції питання російського газу й нафти менш важливе, ніж для Італії чи Німеччини, тому що вона має потужну атомну енергетику і алжирську нафту. Претензії Франції керувати Євросоюзом змушують її до компромісу з Німеччиною, і це важить більше, ніж інтереси українців або грузинів, переконаний французький філософ. Він визнав, що у Франції ще не зовсім досконала демократія, тому зворотні упередження важливо ламати, розвиваючи контакти. Для цього варто зіграти на конкуренції: коли при владі праві, треба запрошувати до України лівих. І тоді праві скажуть: чекайте, може, там в Україні щось цікаве відбувається? "Треба також запрошувати молодих лідерів, на яких нема відбитку холодної війни, людей віком 30-40 років, які мають час і можливості. Треба завойовувати симпатію французьких політиків, адже підтримувати Україну - це ніколи не буде електорально вигідно", - додав Глюксман-молодший.

Говорячи про подальше розширення ЄС за рахунок України і Туреччини, батько і син були одностайні. Вони вважають, що у Франції поки багато (44 %) євроскептиків серед населення, які вважають, що з цим пов'язані подальші проблеми. І тут навіть не питання релігії, насправді люди думають, що Україна це ще майже 50 мільйонів, а Туреччина - ще більше. Є проблема гірша, ніж розширення. Існує думка, що розвиток Європи можливий на різних рівнях. Тобто, ті, хто в зоні євро - матимуть свій розвиток, а інші - це другий сорт, вони розвиватимуться на іншому рівні. "Якось Сильвіо Берлусконі сказав, що для Європи важливо добре інтегрувати зону євро, а потім можна підключити Росію. Багато хто з політиків і журналістів висміяли його, однак я точно знаю - що в МЗС Франції є люди, які працюють над таким проектом. Це справжній ризик", - відзначив Рафаель Глюксман. Він додав, що Франція хоче бути керівником цього проекту. "Французька мрія, це коли б Європа була реально Францією та Німеччиною, де Париж вирішував би все, а Берлін підписував чеки", - підсумував він.