Весняне засідання Європейської Ради, проведене 13-14 березня цього року в Брюсселі, було традиційно присвячене економічним питанням, зокрема, початку нового циклу оновленої Лісабонської  стратегії на 2008-2011 роки; енергетиці і змінам клімату; стабільності фінансових ринків. Такий порядок денний не приніс жодних сюрпризів і його результат був цілком передбачуваний. Але в ході засідання Європейської Ради також було обговорено питання створення Союзу для Середземномор’я, яке неоднозначно сприймається серед країн-членів Європейського Союзу.

Економічна згода ЄС

Глави країн-членів і урядів представили головні напрямки нового циклу Лісабонської стратегії, яка була розпочата в 2000 році. На третій цикл 2008-2010 років вона зосереджуватиметься на реформах, визначених Європейською Радою весною 2006 року. Пріоритетами реалізації Лісабонської стратегії на наступні три роки стане: більша турбота про людей, навчання молоді, охорона навколишнього середовища, посилення економічної конкурентноздатності і розробка нових технологій та інновації. Основні зусилля також спрямовуватимуться на розвиток малих і середніх підприємств. Зі слів прем’єр-міністра Словенії Янеза Янши (Janez Janša), який головував на засіданні Європейської Ради, малі і середні підприємства є “головним козирем європейських економік”.

  
Лідери країн-членів ЄС також обговорили впровадження “п’ятої свободи” – свободи пересування знань, що буде додана до чотирьох перших принципів - свободи переміщення людей, послуг, капіталу та товарів. З метою зняття бар’єрів на шляху вільного переміщення знань, ЄС планує посилити міжкордонні зв’язки вчених, дослідників, студентів та викладачів, а також продовжити реформування вищої освіти. Метою ЄС в цій сфері є збільшити інвестування в дослідження до 3% ВВП до 2010 року. 

 
Незамінною темою протягом останніх років залишається енергетика і зміни клімату. Глави країн-членів ЄС прийняли рішення для досягнення цілей, визначених на минулому березневому саміті ЄС. Цілі ЄС спрямовані на боротьбу проти зміни клімату шляхом скорочення викидів відпрацьованих газів на 20% і на 30% в світовому вимірі, збільшення частки відновлювальної енергетики на 20% і  збільшити економію енергії на 20% до 2020 року.

Досягнення цих цілей передбачається шляхом виконання ряду завдань, серед яких:
- прийняти на початку 2009 року нормативний пакет «клімат – енергетика», щоб ЄС мав можливість в Копенгагені наприкінці 2009 року розпочати міжнародні переговори із змін клімату;
- забезпечити сталий розвиток енергетик країн-членів враховуючи відмінність їх підходів, умов, потенціалу і зусиль в інвестуванні;
-  розвивати комерційні механізми в енергетиці;
- розвивати національні і європейські програми підтримки в енергетиці;
- розробити критерії ефективності біопалива;
- підтримати технологічний прогрес, дослідження, розвиток і комерціалізацію нових технологій для зменшеного споживання енергоносіїв для досягнення визначених цілей.

Єдиною проблемою в питанні енергетичної безпеки і зміни клімату залишається небажання Франції і Німеччини узгодити умови Європейської Комісії про відокремлення діяльності виробництва і поставок енергоносіїв в Європі.

 
Безпека фінансових ринків була обговорена в світлі світової фінансової кризи 2007 року та занепокоєння зростанням вартості євро. З метою стабілізації фінансової ситуації Європейська Рада порекомендувала Раді економічних і фінансових справ ECOFIN вжити заходи контролю і регулювання в чотирьох сферах: покращення прозорості ринків для інвесторів, покращення норм оцінювання ринків, посилення правил обережності і покращення механізму управління ризиками у фінансовому секторі шляхом, зокрема, ролі оцінювання кредитних позик. Не зважаючи на нестабільність фінансових ринків, доповідь ECOFIN констатує, що європейська економіка демонструє хороші показники на світовому ринку.

 
Таким чином, перший блок питань весняного засідання Європейської Ради демонстрував узгодженість і єдність Європейського Союзу та носив переважно обов’язковий і більше технічний характер прийняття необхідних рішень в економічній, енергетичній і фінансовій галузях. 

Середземноморські розбіжності

Засідання Європейської Ради стало зручною нагодою для Ніколя Саркозі і Ангели Меркель репрезентувати європейським партнерам їх ініціативу із створення Союзу для Середземномор’я. Цей Союз має стати кроком з посилення Барселонського процесу співробітництва в Середземномор’ї, розпочатого у 1995 році. Лідери країн-членів ЄС узгодили рішення про його створення. Прем’єр-міністр Словенії, який головував на засіданні Європейської Ради, заявив, що ЄС повинен посилити свою присутність в Середземномор’ї, та прихильно віднісся до участі країн-членів ЄС в проекті створення нового Союзу.

Створення Союзу для Середземномор’я було ініціативою президента Франції Ніколя Саркозі, яку планується реалізувати в другій половині 2008 року. На думку експертів, за ініціативою Саркозі зовнішньополітичні пріоритети Європейського Союзу можуть серйозно змінитися - Європа зосередиться на зміцнення позицій в Середземномор’ї. Ніколя Саркозі прагне зробити перший реальний крок в створенні Союзу для Середземномор’я в ході Паризького саміту  13 липня 2008 року.

Середземноморський напрямок безперечно є важливим для Європейського Союзу за рядом причин. По-перше, це один із головних напрямків протидії нелегальним міграційним потокам з Африки в Європу. По-друге, країни Північної Африки і Близького Сходу є важливим ринком збуту європейської продукції і інвестицій. По-третє, існують тісні історичні зв’язки, оскільки країни Середземномор’я були колоніями європейських країн. По-четверте, Середземне море є важливим транспортним вузлом, через який не тільки здійснюються поставки товарів і сировини, але який використовується терористичними організаціями і міжнародними злочинними організаціями, і тому вимагє особливої уваги ЄС. По-п’яте, середземноморські країни або є джерелами енергоносіїв, або шляхом для їх транспортування з інших країн, як наприклад з Нігерії і Саудівської Аравії. Цьому питанню була присвячена Перша конференція з енергетики “ЄС - Африка - Близький Схід”, проведена 1 листопада 2007 року в Єгипті.

Планується, що Союзу для Середземномор’я об’єднає європейські держави і інші країни, які виходять до Середземного моря. Всього новий Союз включатиме 39 країн-членів: 27 країн-членів ЄС і 12 країн Півдня Середземномор’я (Мавританію, Марокко, Алжир, Туніс, Лівію, Єгипет, Ізраїль, Палестинську Автономію, Йорданію, Туреччину, Ліван і Сирію). Саме за наполяганям Франції, до Союзу для Середземномор’я мають увійти всі члени ЄС, а не тільки ті, які мають вихід до Середземного моря. Цю ідею підтримав і Президент Європейської Комісії Жозе Мануель Баррозу. Входження всіх країн-членів до Союзу для Середземномор’я означатиме входження всього ЄС як єдиного організму, як єдиного суб’єкта міжнародних відносин. Це сприятиме ствердженню ЄС на міжнародній арені і зміцнить європейську зовнішню політику. 

 
В новій структурі передбачається спів-президентство країни-члена ЄС, яка має вихід до Середземного моря, і країни – представниці південного Середземноморського узбережжя. Секретаріат повинен включати двадцять осіб від ЄС і інших країн Середземномор’я на паритетній основі. Секретаріат буде управлятися двома спів-директорами, одним з них від Європейської Комісії. Саміти Союзу для Середземномор’я будуть проводитись кожні два роки, як це вже діє в рамках Барселонського процесу.

Початковий формат дії Союзу для Середземномор’я не передбачає його активної діяльності, а скоріше форуму ЄС і середземноморських країн для вирішення нагальних спільних проблем співробітництва в рамках регіону. Тому в багатьох країнах членах не розуміють, для чого взагалі створювати новий союз, коли існує напрацьований формат співробітництва в рамках Барселонського процесу. Прем’єр-міністр Словенії, зокрема, застеріг від створення паралельних інституцій і відмітив: “Мова не йде про його поховання (Барселонського процесу – авт.) і початок з нуля, мова йде про його відродження. Час змінився, необхідно адаптуватися”.

В цілому, проект Союзу для Середземномор’я є досить суперечливим.

 
По-перше, в самому ЄС, не зважаючи на згоду Європейської Ради, ще не вирішено всі спірні питання. Німеччина спочатку також виступала проти французького проекту, вважаючи, що його реалізацією Франція може порушити повоєнну рівновагу в Європі. Спеціальний радник французького президента Анрі Гюено (Henri Guaino), який проводив переговори з Німеччиною, був холодно прийнятий в Берліні. Ніколя Саркозі, розуміючи можливість провалу проекту, ініціював 3 березня цього року зустріч з Ангелею Меркель в Гановері і зміг переконати її. Вже в ході засідання Європейської Ради Ангела Меркель вказала, що “це такий же інструмент”, як і Барселонський процес.

 
Не всі країни ЄС готові беззастережно підтримати французьку ініціативу. Зокрема, Австрія, Іспанія, Велика Британія не повністю впевнені в потребі створення нової організації. “Я очікую на аргументи переконання від французького президента щоб знати, для чого ми потребуємо робити щось повністю нове і відмінне,” -  заявив австрійський міністр закордонних справ Урсула Пласнік. Середземноморські країни-члени ЄС також мають деякі побоювання, що Франція відіграватиме провідну роль в новому Союзі і що вони можуть опинитися в залежності від французьких зовнішньополітичних інтересів.

 
Ще одною проблемою проекту Союзу для Середземномор’я стане питання його фінансування з боку ЄС, оскільки використання європейських фондів потребує єдиної згоди 27-ми країн-членів, а їх інтереси в Середземному морі різні.

По-друге, існує невизначеність країн Північної Африки і Близького Сходу, які Франція ще має переконати в необхідності нового Союзу. Ніколя Саркозі за другу половину 2007 року здійснив візити практичну у всі країни Північної Африки, зокрема в Лівію, Марокко, Єгипет і Алжир. Але йому слід докласти ще багато зусиль, щоб заручитись їх підтримкою. 

По-третє, стурбованістю ЄС у Середземномор’ї є невирішена проблема ізраїльсько-палестинського конфлікту, і ізраїльсько-арабське протистояння в цілому. Воно стримуватиме продуктивний середземноморський діалог і приковуватиме увагу всіх країн-членів майбутнього Союзу. Хоча прем’єр-міністр Словенії і відмічав, що “новий проект не спрямований на пошук вирішення проблем Близького Сходу і проблем між ізраїльтянами та палестинцями”, але плідне співробітництво неможливе на фоні гострих близькосхідних протистоянь. 

По-четверте, вразливим місцем для створення Союзу може стати Туреччина, яка знаходиться в стані складного переговорного процесу з набуття членства в ЄС. Президент Франції Ніколя Саркозі задекларував, що відносини між ЄС і Туреччиною могли б будуватись в рамках Союзу для Середземномор’я на заміну перспектив членства. Туреччина з таким підходом категорично не згодна. Країни, схильні до надання Туреччині членства в ЄС, як Велика Британія і Польща, висловлюють побоювання, що Союзу для Середземномор’я стане інструментом Франції з перешкоджання вступу Туреччини до європейського клубу.

Таким чином, на фоні загальної узгодженості з питань економіки, енергетики, змін клімату і реалізації Лісабонської стратегії, Європейський Союз з подачі Франції отримує в образі проекту Союзу для Середземномор’я ще один привід не тільки для гарячих дискусій, але й можливо для внутрішніх протиріч. Відкритим залишається питання: Чи необхідно зараз Європейському Союзу реалізувати амбіційний і не до кінця узгоджений середземноморський проект, коли ще не доведені до кінця процеси інституційного реформування, розвитку Європейської політики безпеки і оборони, розробки загальноєвропейської енергетичної політики?