Ірану виявилося недостатньо санкцій, передбачених двома резолюціями Ради Безпеки ООН – №1737 (грудень 2006 року) та №1747 (березень 2007 року). Обмеження були введені у зв’язку з відмовою Тегерана ввести мораторій на збагачення урану та припинити роботу над ракетними програмами.

Навпаки, Ісламська Республіка, 4 лютого, коли на горизонті вже чітко окреслилася чергова третя порція санкцій, провела випробувальний запуск космічної ракети-носія „Кавешгар” („Дослідник”). Передбачається, що вона використовуватиметься для виведення на орбіту першого іранського супутника „Омід” („Надія”). Досягнення у ракетно-космічній галузі можуть бути використані у військових цілях, тому на фоні напруженості навколо ядерної програми ІРІ Захід і Близький Схід мали усі підстави сприймати випробування як додаткову загрозу власній безпеці.

Крім того, на початку минулого місяця ЗМІ із посиланням на дипломатичні джерела повідомили, що у ядерному центрі в Натанзі іранці запустили модернізовані центрифуги для збагачення урану. Вони працюють удвічі ефективніше, ніж попередні морально застарілі центрифуги „Пі-1”.

За таких умов навіть позитивні моменти, відмічені у двох останніх доповідях Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), виглядали не зовсім заспокійливо. Тим більше, що і в них чітко говорилося про те, що Іран співпрацював з Агентством, але недостатньо, щоб довести мирний характер своєї ядерної програми.

Чому ж тоді іранці продовжували так спокійно і методично розвивати свій атом? Ймовірно, найбільшого натхнення їм надавала відсутність єдиної позиції всередині іранської „шістки” (п’ять постійних членів РБ ООН та Німеччина) по відношенню до третього пакету санкцій. Якщо „євротрійка” (Велика Британія, Франція та Німеччина) та США наполягали якнайшвидше прийняти резолюцію, то Росія і Китай традиційно виступають проти цього або намагаються пом’якшити санкції. Ну а поки вони з’ясовували відносини між собою, Іран спокійно займався своїми справами.

До того ж, оптимізму Тегерану додали „плюси”, вказані у доповідях МАГАТЕ. Коментуючи їх, президент країни Махмуд Ахмадінежад у спеціальному посланні привітав іранський народ з перемогою над „світовими державами” навколо ядерної програми. Це, за його словами,  найбільше політичне протистояння з часів Ісламською революції 1979 року. Іранське ядерне досьє має бути передано з Ради Безпеки до МАГАТЕ, наполягав М.Ахмадінежад.

За таких умов, коли досягнення консенсусу всередині іранської „шістки” виглядало справою не найближчого майбутнього, все частіше йшла мова про можливість застосування проти Ірану односторонніх санкцій з боку США та „євротрійки”. Останніх серйозно хвилювала активність Ірану і вони були готові піти на такий крок, не оглядаючись на Росію та Китай. Проте у результаті нелегких консультацій сторони-таки дійшли згоди по проекту резолюції і вона була внесена на розгляд РБ ООН.

Коли стало практично на 100 відсотків зрозуміло, що третій пакет санкцій буде прийнятий, з іранського боку почали лунати заяви, які свідчили про явне занепокоєння. Тегеран дасть „адекватну відповідь” на резолюцію Ради Безпеки, наголосив секретар Вищої ради національної безпеки Ісламської Республіки Джавад Ваіді. Президент Ірану також упевнено заявив: „Ми не зазнаємо жодної шкоди. Вони можуть видавати резолюції хоч сто років”.

Невідомо, що там буде через сторіччя, але 3 березня РБ ООН прийняла резолюцію №1803, згідно з якою, проти Ірану посилюються економічні санкції через його відмову виконати вимоги двох попередніх резолюцій та зупинити збагачення урану. Передбачається введення заборони на закордонні поїздки ряду осіб, задіяних у ядерній програмі. Це доволі символічно, оскільки ці особи і так з країни не виїжджають. Більш відчутні санкції у фінансовій та транспортній сфері. Резолюція закликає встановити моніторинг за діяльністю установ, пов’язаних з іранськими банками, до списку яких були додані Bank Melli (Національний банк) та Bank Saderat (Експортний банк), а також здійснювати обов’язкову інспекцію вантажів, що доставляються в і з Ірану транспортними компаніями Iran Air Cargo и Islamic Republica of Iran Shipping Line. ІРІ відводиться 90 діб на виконання прийнятої резолюції.

Іранська економіка наразі переживає не найкращі часи, що є, зокрема, і наслідком вже діючих санкцій, а також неефективної політики діючого уряду. Тому логічно припустити чергове погіршення ситуації та подальші збої під тиском обмежень. Показовою є бензинова криза. Для приватних автомобілів були введені обмеження – картки на максимум 100 літрів пального на місяць. І це в країні, яка за запасами вуглеводнів займає друге місце у світі. В Ірані немає в достатній кількості нафтопереробних заводів і він безпосередньо залежить від західних НПЗ. Не секрет, що іранська економіка розвинута непропорційно. 70 відсотків бюджетних надходжень – доходи від експорту вуглеводнів. Ця непропорційність є слабким місцем, оскільки ІРІ не в змозі самостійно розвивати свій нафтогазовий сектор і потребує значних інвестицій. А хто буде інвестувати в країну, проти якої діють три резолюції РБ ООН? З іншого боку, великі запаси нафти вважаються привабливим місцем вкладення інвестицій. А якщо взяти до уваги ще й унікальні транзитні можливості Ірану, то за сприятливих умов Тегеран міг би ефективно реформувати свою непропорційно розвинуту, побудовану на нафтодоларах економіку і згодом перетворитися на багату, подібну до країн Перської затоки державу.

Цікаво, що всередині країни причини бензинових обмежень пояснюють експериментом. Крім того, що влада говорить про найкращий за всю історію країни стан економіки, вона зазначає, що лише хоче привчити населення економно використовувати національне багатство. Іранці не завжди розуміли необхідність подібних експериментів та організовували акції протесту. Невдовзі уряд планував зняти обмеження на купівлю пального, однак чи зможе він зробити це після третьої резолюції, лишається під питанням. До того ж, в Ірані у два-три рази подорожчали продукти харчування, значно піднялася ціна на оренду житла. Це також урядовий експеримент з метою привчити іранців менше їсти? А що говорити про рівень інфляції, який сягає 16 відсотків? Ймовірно, це все ж таки дається взнаки нездоровий стан економіки.

Про це свідчить і підготовка до парламентських виборів в країні, запланованих на 14 березня. Попередні результати затвердження кандидатур на депутатські посади показав, що Спостережна рада (спеціальний орган, що займається перевіркою відповідності кандидатів вимогам до депутатів меджлісу) не дала дозвіл на участь у виборах понад 50 відсоткам представників реформаторів – основних опонентів неоконсервативної діючої влади. Складається враження, що це заздалегідь спланована акція проти опозиції. Влада відчуває, що в країні далеко не всі задоволені політикою, що проводиться і економічною ситуацією, що склалася, тому намагається максимально убезпечити себе від втрати керівних посад. І їй, скоріш за все, це вдасться. Прогнози експертів сходяться на тому, що реформатори не зможуть набрати переможну кількість голосів.

Таким чином, і кардинальних змін у здійсненні ядерних амбіцій від Ірану у найближчий час не слід очікувати. Посилення санкцій – не останній сигнал для Тегерана. Іранська „шістка” у своїй заяві чітко наголосила на необхідності переговорного рішення проблематики ядерного досьє ІРІ. Ну а якщо це, як завжди, передостанній сигнал, то Іран знову має у своєму розпорядженні три місяці (90 діб на виконання резолюції №1803) для різноманітних маневрів. Приймаючи до уваги заплановані на кінець цього року президентські вибори в США, затягування часу для іранців є найкращим виходом. І вони обрали для цього переговори. Спочатку президент ІРІ заявив, що його країна не буде вести переговори по ядерній проблематиці з жодною стороною, окрім МАГАТЕ. А вже трохи згодом міністр закордонних справ Ірану Манучехр Моттакі зазначив, що Тегеран готовий відновити переговорний процес з Європейським Союзом. А ведення переговорів, як показала практика, не заважає продовжувати реалізовувати ядерну програму. І офіційний Тегеран не приховує, що не має намірів виконувати положення резолюції і продовжить розвивати свій атом.

Водночас для Ісламської Республіки має бути очевидним, що хоча третя резолюція і не останній, проте серйозний сигнал. Вона демонструє практичність сучасної політики. За нинішніх умов Росії вигідно погодитися із санкціями, аби зменшити іранську загрозу і, таким чином, лишити менше аргументів Вашингтону для розгортання американської системи ПРО в Європі. А для Китаю головним аргументом є енергетична складова. Поки з Ірану буде дозволено качати нафту, китайці будуть її качати і при цьому намагатимуться мирно співіснувати з членами „шістки”. З огляду на таку практичність, ІРІ не може розраховувати, що по завершенні 90 днів, не виникнуть умови для прийняття ще однієї резолюції. І Ірану знову нічого не залишиться, як говорити про політичність рішень, які приймаються Радою Безпеки ООН.

А темних плям в іранській ядерній програмі вистачає, щоб засумніватися у її мирних цілях. Основна проблема полягає у суперечливому характері ядерних амбіцій. Питань багато. Наприклад, навіщо країні з такими величезними запасами вуглеводнів атомні електростанції? Чи витримає економіка країни, яка вже зараз перебуває не у найкращому стані, колосальні вливання у розвиток атому? Тільки будівництво 20 запланованих АЕС обійдеться Ірану у близько 40 млрд доларів США. Навіть якщо ми припускаємо, що Ісламська Республіка дійсно зацікавлена у дешевій атомній енергетиці, що здається абсолютно логічним, до сих пір незрозуміло, навіщо Тегерану налагоджувати власний збагачувальний цикл, що як вже було вказано недешево. Набагато простіше купувати вже збагачений уран, як це роблять більшість країн з атомною енергетикою.

Іран закидає, що не хоче залежати від інших держав у питанні ядерної енергетики, оскільки має достатній негативний досвід, коли партнери відмовлялися виконувати свої зобов’язання. У цьому контексті представники посольства ІРІ у Києві неодноразово звертали увагу на постанову Кабінету Міністрів України, прийняту за часів прем’єрства Юрія Єханурова, згідно з якою, Україна до 2012 року має досягти повного ядерного циклу. Але з Україною не можна проводити аналогію, оскільки наша держава має великі запаси урану, що не можна сказати про Іран. Власних запасів урановою руди ІРІ вистачить на хіба що на одну АЕС і то не на тривалий час. То про яке позбавлення залежності можна говорити? Вона все рівно залишитися: від імпорту збагаченого урану чи руди принципової різниці немає.

Є і інше питання. Де Іран планує використовувати збагачений уран, якщо введення в експлуатацію першої іранської АЕС планується не раніше ніж через дев’ять років, а АЕС, побудовані іноземними компаніями, згідно з умовами тендерів, працюватимуть на іноземному пальному? Тегеран щось не домовляє і у доповідях МАГАТЕ, які він чомусь вважає “перемогою”, це чітко прописано. Експерти взагалі схильні вважати за таких умов власний повний цикл збагачення марнотратством, якщо, звичайно, не брати до уваги військову складову.

Безсумнівним позитивом може вважатися те, що хоча військовий варіант рішення іранської проблематики до сих пір не виключається, він вже не настільки актуальний, як декілька років тому. Міжнародна спільнота надала перевагу переговорам і економічним санкціям, які засвідчили свою ефективність, зокрема, у Північній Кореї та Лівії.