Період розбіжностей у відносинах між двома європейськими країнами Францією і Німеччиною, з одного боку, та США, з іншого боку, залишився в історії. Франко-німецько-американські стосунки набули іншого характеру. Від відвертої незгоди з американською зовнішньою політикою за часів Жака Ширака і Герхарда Шредера Франція і Німеччина перейшли до врівноваженого діалогу із США. Питання розвитку  франко-німецько-американського діалогу є особливо важливим з огляду на те, що його формат і спрямування багато в чому визначають перспективи європейсько-американських стосунків. Так, на початку листопада лідери провідних європейських держав Франції і Німеччини по черзі перебували з офіційними візитами в США. Після візиту Ніколя Саркозі 6-7 листопада відбувся візит Ангели Меркель9-10 листопада.

Візити двох європейських лідерів продемонстрували, що сторінки незгод, спричинені війною в Іраку, вже безповоротно перегорнуті. Джордж Буш особливо зацікавлений в підтримці з боку Франції і ФРН, особливо з огляду на те, що новий прем’єр-міністр історичної американської союзниці Великої Британії проводить політику охолодження американо-британських відносин. Адже Гордон Браун, після відверто проамериканської політики Тоні Блера, виглядає не таким вже близьким другом США в Європі.

Першим до США прибув президент Франції Ніколя Саркозі. Він мав досить активну програму візиту, яка включала зустрічі з президентом США Джорджем Бушем, спікером Палати представників США Ненсі Пелозі, мером міста Вашингтон Адріаном Фенті та виступи в Конгресі США, перед французькою спільнотою в США і членами «Франко-американської бізнес ради». В цілому, Саркозі заявив, що Франція є другом Сполучених Штатів Америки і залишатиметься таким в майбутньому. Французький президент відзначив повну ідентичність поглядів із Джорджем Бушем. В свою чергу, президент США вказав, що в обличчі Ніколя Саркозі він має світового партнера. Джордж Буш підкреслив важливість і міцність двосторонніх американо-французьких відносин, які він має намір підтримувати на належному рівні.

Новий президент Франції чітко побачив, що його країна значно втратила від свого протистояння зовнішній політиці США за часів Жака Ширака, особливо на Близькому Сході. 27 серпня цього року на XV-й щорічній конференції послів метою зовнішньої політики Франції він проголосив провідну роль країни в глобальному світі. Беззаперечно, поглиблений діалог із світовим лідером, Сполученими Штатами, тільки сприятиме підвищенню ролі Франції в світі.
Візит федерального канцлера Німеччини Ангели Меркель до США не був таким насиченим як у французького колеги. Зустріч із Джорджем Бушем відбулась на ранчо президента, що, за словами останнього, підтвердило тісні відносини двох лідерів. Джордж Буш, зокрема, відзначив, що в американських традиціях приймати на фамільному ранчо найближчих друзів. Меркель є менш проросійською і менш антиамериканською, ніж її попередник. Але в поглядах на стосунки із США вона відрізняється від Саркозі. Ангела Меркель дотримується прагматичних і дещо скептичних відносин із США. Федеральний канцлер підтвердила необхідність дружби із США, але з дотриманням власних національних поглядів і спрямувань. В цілому, за результатами візиту була продемонстрована відсутність протиріч і відмінностей в підходах до вирішення міжнародних питань.

Не дивлячись на перебування Ніколя Саркозі і Ангели Меркель у Вашингтоні в різний час, теми обговорення практично співпадали. Серед тем домінували ситуація на Близькому Сході, іранське питання, ситуація довкола Косово, взаємодія НАТО і ЄС, реформування ООН. Саме в цих питаннях і проявилися сфери потрійної зацікавленості для поглиблення співробітництва.

Обговорення близькосхідних проблем не звелось виключно до вирішення ізраїльсько-палестинського питання. Близький Схід є вузлом, розв’язання якого впливає на міжнародну стабільність та на постачання енергоресурсів. Лідер Німеччини проголосила про намір Німеччини підтримати зусилля США в цьому регіоні. Лідер Франції висловив прагнення залучитись до відновлення Іраку, для чого необхідна внутрішня і регіональна стабільність. Ніколя Саркозі відзначив, що не може бути негайного і безумовного виведення американських військ з Іраку. Американські війська мають бути поступово виведені, але за наявності гарантій безпеки. Це має бути зроблено поступово, у відповідності до готовності Іраку здійснювати самоуправління. Джордж Буш високо оцінив позицію Франції і Німеччини з питання Близького Сходу. Таким чином, в обмін на підтримку політики США на Близькому Сході, Франція і Німеччина отримують можливості участі в економічному відновленні Іраку та можливості отримувати близькосхідні енергоносії.

Іранське питання стало найголовнішим в діалогах Франції і США, Німеччини і США та Франції і Німеччини. Воно також є ще одним фактором стратегічного зближення США і Європи за ряду причин. По-перше, поява ще одної ядерної держави є недопустимою для міжнародної безпеки. По-друге, Іран впливає на поставки енергоносіїв і зростання світових цін на нафту, оскільки володіє 16% світових запасів газу і 10% світових запасів нафти. По-третє, в Ірані економічно активно присутні Росія і Китай. По-четверте, ядерна програма Ірану і його самостійність в міжнародних відносинах підриває провідні позиції США, Франції і Німеччини. По-п’яте, Іран відіграє роль фактора дестабілізації відносно Іраку і Близького Сходу в цілому.

В іранському питанні Франція грає більш важливу роль для США, ніж Німеччина, яка є стриманішою. Причина такої стриманості є цілком очевидною, адже Німеччина залишається першим європейським комерційним партнером Ірану: близько 5 000 німецьких компаній мають бізнес в Ірані, включаючи Siemens і BASF; дві третини іранської промисловості залежить від німецьких інженерних продуктів. Тому Ангела Меркель і виступила різко проти силового варіанту вирішення проблеми, оскільки це завдасть шкоди німецьким інвестиціям і стимулюватиме зростання ціни на нафту. За рахунок цього Німеччина є найслабкішою ланкою в анти іранському ланцюзі. На цій слабинці намагається зіграти іранське керівництво, заручившись підтримкою Росії і Китаю, щоб не допустити санкцій ні з боку ООН, ні з боку ЄС.

В результаті двох візитів, Париж, Берлін і Вашингтон погодились, що Тегеран не може володіти ядерною зброєю і дійшли згоди вирішувати іранську проблему виключно несиловими способами: продовження діалогу і накладання нових санкцій. Президент США Джордж Буш підтримав ці позиції: «Прийшов час працювати разом для вирішення цією проблеми дипломатичним шляхом». Відмінністю в поглядах є те, що Меркель настоює на санкціях ООН, а Саркозі надає перевагу санкціям ЄС, враховуючи перешкоди новим санкціям з боку Росії і Китаю. Нові санкції зачіпають економічні інтереси Німеччини, але федеральний канцлер вказала, що Німеччина перегляне свої торгівельні відносини із Іраном і зробить все можливе, щоб обмежити торгівлю з Іраном.

Можна передбачити, що, не зважаючи на єдність США, Франції і Німеччини в поглядах на іранське досьє, його вирішення може затягнутись на довгий час, оскільки в цьому зацікавлені інші учасники. Росія демонструє намір затягнути вирішення іранського питання, оскільки: має вигідне співробітництво з Іраном в енергетичній сфері; загроза з боку Ірану приковує увагу США і світової спільноти і відвертає її від російських проблем, особливо напередодні парламентських і президентських виборів; вплив Ірану на дестабілізацію ситуації в Іраку ще більше зв’язує американські війська і американську зовнішню політику в цьому регіоні; підвищення цін на нафту, в що закладено і іранський фактор, вигідне для економіки Росії. Незацікавленість Китаю в нових санкціях пояснюється його залежністю від поставок іранських енергоносіїв. 

Проблема вирішення статусу Косово була в порядку денному обох візитів і є одним із факторів взаємодії США, Франції і Німеччини, які відстоюють незалежність краю. Ніколя Саркозі і Ангела Меркель наголосили на необхідності прискорення переговорного процесу між Сербією і Косово. Вони підтримують прагнення США надати Косово незалежний статус. Незалежність краю, який знаходиться під впливом США і ЄС, надає сторонам можливість контролювати ситуацію в регіоні, впливати на її розвиток і створювати важіль рівноваги на противагу проросійській Сербії. Ситуація може загостритись після одностороннього проголошення незалежності Косова, яке вірогідно підтримають США і ЄС як волевиявлення народу краю. 

Якщо питання взаємодії НАТО і оборонної складової ЄС було в порядку денному візиту Ніколя Саркозі до США, то в ході візиту Ангели Меркель воно було висвітлено тільки в світлі розгляду ситуації в Афганістані. Ніколя Саркозі, виступаючи перед Конгресом США, захищав посилення оборонної політики ЄС у взаємодії з політикою НАТО: «Європейський Союз і Альянс повинні йти рука об руку… Сильна і здатна оборона Європи в рамках відновленого Альянсу». Він заявив, що США потребують сильної і стійкої Європи, яка повинна відновити свої військові можливості: «Існує більше криз, ніж можливостей їх врегулювання. НАТО не може бути повсюди. Європейський Союз повинен бути здатним реагувати, на Балканах чи в Конго, завтра в Судані чи в Чаді». Стосовно інтеграції Франції до військових структур Альянсу Ніколя Саркозі підтвердив: «Чим більше буде зростати оборона Європи, тим більш рішучою буде Франція зайняти своє місце в НАТО».

Місія в Афганістані є важливою операцією для НАТО, де Альянс має довести свою здатність вирішувати проблеми міжнародної безпеки і, що більш важливо, доводити їх до кінця, до реконструкції країни після конфлікту. В останньому важливу роль може зіграти Європейський Союз, який доведе взаємодоповнюваність своєї оборонної складової і НАТО.

Франція, за словами її президента, залишиться в Афганістані настільки довго, наскільки буде необхідно, оскільки операція в Афганістані є підтвердженням здатності та довіри до НАТО. Ніколя Саркозі відзначив: «Що важливо в цій країні, це майбутнє наших цінностей і майбутнє Північноатлантичного альянсу. Поразка є недопустимим варіантом... Америка може розраховувати на Францію в боротьбі проти тероризму». На заклик США збільшити французький військовий контингент, Саркозі зазначив, що керівництво Франції вивчить можливість цього кроку за варіантами: посилення зусиль в підготовці сучасної афганської держави або надання додаткових військових засобів.

Від Німеччини США також вимагають збільшення участі в Афганістані і більшого залучення до безпосередньої боротьби проти талібів. Ангела Меркель не підтримала ці наміри, а наголосила на необхідності підготовки афганського уряду, поліції і армії до самостійної роботи з підтримання стабільності та порядку в країні. В ході візиту Меркель до США Джордж Буш не критикував небажання Німеччини направити свої підрозділи на Південь Афганістану. Він, навпаки, подякував за стійку підтримку молодої афганської демократії. США в даний час не наполягають на негайному залученні додаткових французьких і німецьких військ в Афганістані, оскільки адміністрації Буша важливішою є підтримка у вирішенні більш нагальних питань, як Ірак, Іран, Косово, або розміщення елементів ПРО в Східній Європі.

Діалог Ангели Меркель і Джорджа Буша не обійшов стороною проблему реформування  ООН. Німеччина прагне стати постійним членом Ради Безпеки ООН, на чому й наголосила федеральний канцлер. Для досягнення цієї цілі вже існує особливий формат «п’ять постійних членів РБ ООН плюс Німеччина» для вирішення іранського питання. США не продемонструвало підтримки наміру Німеччини, оскільки відстоює пропозицію введення Японії до складу постійних членів РБ ООН.

Таким чином, відносини між США та Францією і Німеччиною переходять від фази протистояння в поглядах на світові проблеми до фази поглиблення взаємовигідного співробітництва. Ситуація в Іраку, операція в Афганістані та ряд інших світових проблем продемонстрували необхідність тісної співпраці США і цих двох країн та ЄС в цілому. Схилення двох європейських лідерів до зміцнення стосунків із США позначились одночасним похолоданням відносин з Росією, яка все більше заявляє про свої світові амбіції. В сфері безпеки і оборони тісне співробітництво між Францією, Німеччиною і США лежить в рамках НАТО. Однак європейські країни намагаються спрямувати його на зміцнення Європейської політики безпеки і оборони та на її узгоджене взаємне існування із Північноатлантичним Альянсом.
В найближчий час сфери міжнародних інтересів Франції, Німеччини і США будуть все більше пересікатися, підштовхуючи їх до подальшого посилення європейсько-американського діалогу та узгодженості своїх позицій із ключових світових проблем.