Європейський Союз продовжує активно нарощувати зусилля власної політики безпеки і оборони, що активізувало питання відносин між НАТО і ЄС. Основною причиною стало те, що оборонна політика ЄС почала перекривати функції Північноатлантичного Альянсу, призначенням якого якраз і є забезпечення безпеки і оборони його країн-членів.

 
Питання про відносини між ЄС і НАТО загострилось напередодні останнього самміту НАТО в Ризі в грудні 2006 року. В той час звучали різні точки зору, стосовно розподілу повноважень ЄС і НАТО в сфері безпеки і оборони. В парламенті Франції, країні-фундаторі обох організацій, лунали заяви про посилення ролі оборонно - безпекової складової ЄС і до зменшення на цьому фоні ролі НАТО з поступовою передачею функцій колективної безпеки європейських країн до ЄС. Однак, Ризький самміт пройшов без жодних потрясінь в плані узгодженості оборонних політик НАТО і ЄС. Навпаки, було досягнуто порозуміння про необхідність тісної співпраці двох організацій з метою зміцнення і вдосконалення їх можливостей з посиленням узгодженості і координації доктрин, планування, технологій, озброєння і підготовки. Розвиток відносин НАТО – ЄС взяв курс на тісну співпрацю і взаємодоповнюваність обох організацій. Які ж існують підходи до цієї проблеми на даний час і чи є розбіжності напередодні Бухарестського самміту НАТО, який відбудеться в 2008 році?

Відповідь на це питання частково була отримана на засіданні Парламентської Асамблеї НАТО (ПА НАТО) 9 жовтня 2007 року в Рейк’явіку. Наряду з виділенням значних успіхів в узгодженості дій ЄС і Альянсу, ПА НАТО приділила значну увагу існуючим проблемам у співробітництві між двома організаціями. В доповіді на Парламентській Асамблеї Альянсу відмічено, що співпраці між двома організаціями заважають ряд перешкод.

По-перше, це політичні акценти ряду країн-членів обох організацій, базовані на незалежній військовій ідентичності ЄС. Ці акценти зроблені на стурбованості тим, що співробітництво з НАТО в зонах спільної діяльності підриває здатність самостійного існування Європейської політики безпеки і оборони. В першу чергу такі заяви стосуються Франції. Державний секретар з європейських питань Франції Жан - П’єр Жуіє в інтерв’ю газеті «La Croix» 5 жовтня цього року повідомив: «Що Франція хоче, це щоб Вашингтон визнав потребу в європейській оборонній опорі». Згідно доповіді парламенту Франції № 3700 від 14 лютого 2007 року “Щодо еволюції трансатлантичних відносин в сфері оборони”, зазначено, що після зникнення традиційної загрози для країн-членів НАТО постало питання про існування Альянсу, яке у Франції є актуальним і на сьогоднішній день, але його активізація відкладається в зв’язку з відсутністю дійсної альтернативи із забезпечення безпеки і оборони європейського континенту. 

По-друге, це бюрократична недовіра і конкуренція. Остання гостро стосується проблематики розвитку європейської оборонної складової та створення сил швидкого реагування (СШР) і в НАТО, і в ЄС. Про повну оперативну готовність СШР НАТО, здатних виконувати місії де завгодно в світі і проводити весь спектр операцій, було оголошено на самміті в Ризі в грудні 2006 року. Одразу ж після цього, на початку 2007 року, було оголошено про готовність першої європейської бойової групи (Battle Groups) у складі 1500 осіб, що надало ЄС власні сили швидкого розгортання для реагування на кризи в усьому світі. Але на відміну від СШР НАТО, європейська група потребує менше часу для перекидання, розгортання і введення в операцію за рахунок своєї меншої чисельності, відсутності проблем з перекиданням і завдяки залученню підрозділів із одної або декількох країн. До 2011 року має бути створено 13 таких бойових груп, які в термін до 15 днів можуть бути розгорнуті в районі проведення операції і діяти там протягом 30 днів (120 днів з ротацією). НАТО ж для розгортання СШР потребує від 15 днів до 2 місяців.

По-третє, це недолік консенсусу стосовно розподілу військових місій для кожної з організацій. Рішення з розподілу місій в операціях було знайдене наступне: на початкових етапах врегулювання кризи діятимуть європейські підрозділи і проводитимуть немасштабну короткотривалу операцію з подальшою їх заміною військами НАТО для проведення масштабної операції. Якщо на початковому етапі силам ЄС вдається досягнути мети їх залучення і повернути ситуацію до мирного врегулювання без додаткових сил, то нарощування контингенту силами НАТО може і не проводитись.

ЄС має також можливість виконувати більш широкий спектр завдань в операціях, ніж НАТО. На відміну від НАТО ЄС має і поліцейські сили, європейську поліцію та європейську жандармерію, і цивільні засоби. 18 жовтня цього року в Нідерландах міністрами оборони Франції, Іспанії, Італії, Португалії і Нідерландів було підписано договір про створення  Європейських сил жандармерії (European Gendarmerie Force, EGF) із штабом в Італії до оперативного використання. В даний час здійснюється розгортання поліцейського підрозділу ЄС в Афганістані. Але в цьому плані є ряд проблем. Так, наприкінці вересня цього року міністр оборони США Роберт Гейтс висловив стурбованість дотриманням країнами-членами НАТО і ЄС їх зобов’язань із вкладу в безпеку Афганістану. Місія підготовки афганської поліції, розпочата в середині червня поточного року, мала проблеми в забезпеченні, що спричинило уповільнення її початку. Високий представник ЄС з зовнішньої політики і безпеки Хав’єр Солана спростував критику з боку США і НАТО і заявив, що ЄС зробить все, щоб краще підготувати афганську поліцію, «але це не може бути зроблено за одну хвилину». Він також підкреслив, що поліцейські ЄС візьмуть на себе функції виключно підготовки, а не підтримання порядку. Міністр оборони ФРН Франц Жозеф Янг прокоментував, що кількість спеціалістів ЄС для підготовки афганської поліції має зрости з 75 до 195 осіб до березня наступного року.

В цивільному плані у Косово був впроваджений перший досвід ЄС з використання «команд провінційної реконструкції» для вирішення питань відновлення життєдіяльності в пост конфліктному краї. Такі ж команди планується використати в Афганістані. А місія в Косово наразі планується до передачі під управління ЄС.

По-четверте, це структурні проблеми з конфліктом довкола Кіпру. Туреччина стійко стоїть на позиціях невизнання Кіпру. За цієї причини Кіпр не має можливості доступу до документів НАТО і не може повноправно приймати участь у всіх заходах організації взаємодії і співробітництва між ЄС і Альянсом. 

 
По-пяте, це технічні питання, пов’язані з участю ряду країн в різних організаціях, адже а двадцять одна країна-член НАТО є одночасно і членами Європейського Союзу. В першу чергу вони стосуються залучення військових засобів одних і тих же країн-членів ЄС і НАТО до виконання місій в обох організаціях. З цією метою було реалізовано ряд проектів, першим з яких стала угода «Берлін Плюс» 2003 року. Згідно неї ЄС і НАТО узгоджують спільні дії у врегулюванні криз, для чого проводяться взаємні консультації.

В процесі проведення операцій з врегулювання криз ЄС, згідно угоди «Берлін Плюс», має право доступу до планування НАТО, до опцій Європейського командування НАТО і право використання засобів та можливостей НАТО. В цій же угоді вказано, що НАТО і ЄС відпрацюють механізм узгодженості дій в операціях і місіях, до яких залучені обидві організації. Особливо важливим для ЄС є доступ до засобів планування НАТО. Це надає можливість ЄС координувати основні операції з залученням органів НАТО і уникати дублювання подібних органів самостійно. ЄС поки що не здатний самостійно здійснювати управління масштабними операціями. Рішення Європейської Ради створити центр операцій передбачає наявність лише легкої структури, яка включатиме 8 осіб на постійній основі і до 100 осіб для роботи в повному режимі. Можливості такого центру, введеного в дію з січня 2007 року, обмежуються управлінням операціями, в яких залучено до 2 000 осіб, тобто одної бойової групи (Battle Groups).

Проблемним питанням також залишається адаптація стандартів озброєння для всіх країн-членів і ЄС, і НАТО, оскільки більшість європейських країн надають перевагу американським стандартам і закуповують американські озброєння. Александер Вейс (Alexander Weis), який з 1 жовтня цього року призначений на посаду виконавчого голови  Європейського оборонного агентства, планує зосередити свою діяльність саме на військово-технічній кооперації країн-членів ЄС, яка спрямовується на розвиток європейських можливостей з виробництва озброєння і на уникання дублювання діяльності країн-членів ЄС в цій сфері.

По-шосте, це все ще існуючий недолік прямих каналів для взаємодії НАТО з органами ЄС, хоча між двома організаціями і існують інституційні зв’язки: група можливостей НАТО-ЄС (NATO-EU Capability Group) спрямовує діяльність на досягнення узгодженості між Європейським планом дій з можливостей (European Capability Action Plan, ECAP) і Празьким зобов’язанням з можливостей (Prague Capability Commitment, PCC); НАТО і ЄС намагаються проводити двічі на рік зустрічі міністрів закордонних справ країн-членів; Північноатлантична Рада зустрічається з керівництвом Європейської політики спільної безпеки щонайменше три рази за півріччя, а військові комітети обох організацій проводять спільні засідання два рази за півріччя. Крім цього, НАТО має офіцерів зв’язку у Військовому штабі ЄС, а ЄС відповідно у Вищому штабі союзницьких сил в Європі (Supreme Headquarters Allied Powers Europe, SHAPE).

По-сьоме, це несумісність між лідерами країн і органів в обох організаціях. Однак ця перешкода не випадково знаходиться на останньому місці, оскільки між двома організаціями все активніше проводяться спільні засідання. Великий вклад зробило Португальське головування в ЄС в другому півріччі цього року. Згідно своєї Програми з Європейської політики безпеки і оборони, Португалія спрямовує свою діяльність на розвиток стратегічного партнерства ЄС-НАТО в сфері управління криз; на посилення зв’язків з країнами-членами НАТО, які не є членами ЄС; на розвиток ефективної взаємної військової співпраці і на більшу прозорість процесу розвитку військових можливостей в ЄС і НАТО.

Португальські пріоритети знайшли відображення в ході засідання міністрів оборони країн-членів ЄС 28-29 вересня 2007 року в місті Евора (EVORA) в Португалії за головування португальського міністра оборони Нуно Северіано Тексеіра (Nuno Severiano Teixeira). Особливістю засідання в організаційному плані стала присутність Вищого представника ЄС із зовнішньої політики і безпеки Хав’єра Солани, Генерального Cекретаря НАТО Яаап де Хооп Схеффера, міністрів оборони Норвегії і Ісландії, міністрів оборони країн-кандидатів ЄС, країн-сусідів, зокрема із Середземноморського регіону, і міністра оборони головуючої в Африканському Союзі Республіки Гана. Це свідчить про становлення оборонної складової ЄС та увагу до неї з боку НАТО.

Безумовно, і НАТО, і ЄС прагнуть подолати перешкоди і досягнути гармонії, поглибленої взаємодії та тісної узгодженості дій. З цією метою Парламентська Асамблея НАТО надала ряд рекомендацій:

посилити зв’язки між НАТО і Європейським Оборонним Агентством та Європейською Комісією, і офіцери зв’язку від обох організацій мають бути залучені до операцій, але не під військовим командуванням;
НАТО має опиратись на цивільні можливості ЄС в заходах стабілізації і  реконструкції;
створити канали для взаємодії між НАТО і інституціями ЄС в сфері безпеки і оборони для забезпечення діалогу з усіма учасниками, які залучаються до спільних операцій і місій;
гарантувати узгодженість сил швидкого реагування НАТО (NRF) і ЄС (Battle groups) для забезпечення  їх ефективності, що може бути здійснено шляхом спільних навчать і тренувань, гармонізації їх стандартів;
посилити співробітництво в забезпеченні засобами перекидання військ, в першу чергу авіаційними засобами, за рахунок спільного використання обома організаціями одних і тих же баз та засобів;
прагматично підходити до вирішення завдань протидії загрозам, які є спільними для обох організацій.

Таким чином, НАТО і оборонна складова ЄС мають всі перспективи не тільки на сумісне співіснування в майбутньому, але й на ефективне використання ресурсів безпеки і оборони перед загрозою розширення і ускладнення гами викликів. В функціональному плані НАТО призначене для проведення довготривалих операцій широкого масштабу, а ЄС – короткотермінових операцій тактичного рівня з можливістю проводити цивільні або цивільно-військові операції, що створює умови для їх взаємодоповнюваності. Тільки за рахунок спільних зусиль Альянс і ЄС можуть вирішити всі завдання з забезпечення колективної безпеки і оборони, які постають на сучасному етапі і з’являться в майбутньому.