Французи зробили вибір. На президентських виборах перемогу здобув лідер правлячого Союзу за народний рух Ніколя Саркозі. За результатами підрахунку голосів виборців, він набрав 53,06 відсотки, обійшовши кандидата від Соціалістичної партії Сеголен Руаяль, яку підтримали 46,94 відсотків виборців. Церемонія передачі повноважень від діючого глави держави Жака Ширака до новообраного президента Ніколя Саркозі відбудеться 16 травня, в останній день дії президентського мандата Ширака.

Поки старий господар Єлисейського палацу виїжджає з апартаментів, а новий в’їжджає, ми спробуємо окреслити, чого очікувати від Парижа у наступні 7 років президентства 52-річного консервативного Саркозі, автократичного політика з виразною харизмою, політика, якого палко підтримує трохи більше половини французів та водночас відмовляється сприймати інша частина електорату, трохи менша за половину. Того, хто обіцяв «порвати» з минулим.
Саме різко виражена внутрішня полярність та бажання змін вилилися у рекордно високу явку (83,97 відсотка з 44,5 млн. виборців). Населення Франції переконане в необхідності реформ і обидва кандидати щедро їх обіцяли під час передвиборчої кампанії. От тільки одвічна проблема полягає у тому, що кожен бачить майбутнє П’ятої республіки по-своєму.

Кульмінаційним моментом виборчих перегонів, коли будь-яка розслабленість або неуважність могли спричинити рокову помилку, стали телевізійні дебати у прямому ефірі між Ніколя Саркозі та Сеголен Руаяль. За поєдинком спостерігали понад 20 млн. глядачів по всій Франції. Кожен з кандидатів апелював до власного табору, не розраховуючи переманити виборців суперника, однак напруженість від цього не спадала. Найгарячіші спори велися навколо тривалості 35-годинного робочого тижня. Саркозі виступає за відміну такого жорсткого регулювання, введеного ще за правління соціалістів. За його словами, такий закон представляє собою «справжню економічну катастрофу» та одну з причин нинішнього економічного занепаду країни (за останні 25 років Франція за обсягом валового внутрішнього продукту перемістилася з сьомого місця на сімнадцяте, а восьмивідсотковий рівень безробіття третій по всьому Європейському Союзу). Руаяль погодилися з можливістю відміни обмеження, проте тільки за згоди профспілок та підприємців щодо цієї проблеми .

В цілому, соціалістка Руаяль домінувала у таких темах, як освіта, екологія, соціальний сектор, її суперник правоцентрист Саркозі – бюджет, податки та свобода підприємництва.

Дебати не кардинально, але вплинули на рейтинги кандидатів. Якщо раніше максимальний розрив між суперниками складав 4%, то після поєдинку у прямому ефірі, за даними опитування, проведеного на замовлення газети Le Parisien та телекомпанії i-Tele, стало видно, що 53% виборців віддадуть свої голоси Ніколя Саркозі і 47% - Сеголен Руаяль. Деякі інші видання фіксували і більші розриви. Так, опитування, проведене соціологічними службами на замовлення популярного видання “Фігаро”, показали, що лідер правлячого Союзу за народний рух має підтримку 54,5 % виборців, натомість кандидат від соціалістів – 45,5 %. Відтак, можна зробити висновок, що Сеголен Руаяль не змогла використати апогей перегонів, щоб переломити ситуації на свою користь. Треба сказати, що у ході кампанії було проведено близько 160 опитувань громадської думки і усі вони засвідчували перевагу Саркозі з різницею від 3 до 7 відсотків, тобто він завжди перемагав.

Більшість французьких політологів та міжнародних спостерігачів напередодні голосування також висловлювали переконання у перемозі правоцентристського висуванця.

Тому, можна сказати, 6 травня несподіванок не сталося і відбулося те, що мало відбутися. Ніколя Саркозі переміг. Сеголен Руаяль після оголошення результатів визнала свій програш і зазначила: «Те, що сталося, є неминучим». Вартим уваги є те, що за соціалістку Руаяль голосувала більша частина молоді, а також освічених людей. Серед електорату Саркозі переважали літні виборці, мешканці сіл та заможні французі. Цікавим фактом виявилося те, що більшість жінок-виборців віддали перевагу Саркозі, а не Руаяль. У географічному вимірі Сеголен Руаяль отримала більшість у південних та західних регіонах, а Ніколя Саркозі у північних, східних і центральних.

Скоро у нового президента почнуться гарячі часи, оскільки на перші 100 днів президентства він намітив колосальні плани. Тривожним моментом є те, що не всі дивляться на ці плани спокійно. А безпорядки, якими зустрів Париж новини про перемогу Саркозі яскраве тому свідчення. Такий багатообіцяючий початок вказує на існуючу потенційну небезпеку соціальних хвилювань, коли новообраний президент почне «рвати» зв’язки з минулим. Саме широкомасштабні демонстрації та акції протесту заставили трьох попередніх прем’єр-міністрів Франції (Алена Жюппе, Жан-П’єра Раффарена та Домініка де Вільпена) відмовитися від економічних реформ. Залишається сподіватися, що Ніколя Саркозі зможе знайти спільну мову з тими верствами населення, професіями, які «полюбляють» організовувати страйки. І привід для переговорів знайдеться, ймовірно, вже у першу 100-дневку.

Президент планує ввести з метою спрощення процесу найму та звільнення більш гнучкі трудові угоди, зобов’язати профспілки у разі страйку працівників суспільного транспорту забезпечувати мінімальну необхідну кількість одиниць транспорту та змінити закон про 35-годинний робочий тиждень. Абсолютно нереально припустити, що такі зміни будуть сприйняті у суспільстві, що звикло до священних соціальних прав, спокійно.

З іншого боку, у світлі намірів створити міністерство міграції не можна забувати про передмістя Парижу, де проживає більшість іммігрантів. Саме вони у 2005 році упродовж трьох тижнів чинили справжні бунти у французькій столиці. І саме вони ще не забули, як Ніколя Саркозі, очолюючи тоді міністерство внутрішніх справ, назвав їх «швалю». Щоправда, деякі пропозиції Саркозі можуть піти на користь безробітним мігрантам. Він говорив про готовність втілити у життя так званий принцип «позитивної дискримінації» - надавати підтримку кваліфікованим мігрантам.

Іншим важливим аспектом, які можуть серйозно вплинути на амбітні реформаторські плани Саркозі, є результати парламентських виборів, запланованих на червень цього року. Якщо припустити, що переможуть соціалісти, тоді чітко вимальовується протистояння двох центрів влади. За таких умов, звичайно, важко говорити про ефективність та повноту запланованих змін.

У міжнародній політиці можна очікувати певного покращення відносин між Парижем та Вашингтоном. Як зазначив Ніколя Саркозі, Сполучені Штати Америки «можуть розраховувати на дружбу» Франції. Однак деякі розбіжності, ймовірно, залишаться з часів Ширака: військова присутність в Афганістані, «глобальний» формат НАТО, Кіотський протокол.

Щодо європейської політики Ніколя Саркозі виступає за паузу у прийнятті нових членів до ЄС та категорично виступає проти вступу Туреччини до Євросоюзу. Лідер правлячого союзу критикує стратегію Європейського центрального банку щодо підтримки рівня облікових ставок, та вимагає забезпечення зростання робочих місць, підтримує євро.

З огляду на відсутність тісних особистих контактів з арабськими лідерами, якими володів Жак Ширак, у політиці Франції на Близькому Сході також потрібно очікувати змін.
Залишається найбільш цікаве та актуальне для українського читача питання: відносини між Україною та Францією. З нечисленних заяв Ніколя Саркозі з цього приводу можна зробити висновок, що політика Франції по відношенню до України стане більш відкритою, прагматичною та  прогнозованою. Під час прес-конференції, присвяченій міжнародним відносинам, 28 лютого новообраний президент назвав Україну «європейським братом», а Київ на відміну від Стамбула «європейським містом». Він позитивно сприймає зближення України та Грузії з НАТО та має намір приділяти їм більшу увагу, як потенційним членам Європейського Союзу. Таких моментів у українсько-французьких відносинах за часів президентства Жака Ширака не помічалося. Тож з приходом до влади Ніколя Саркозі варто очікувати активізації двосторонніх відносинах між Києвом та Парижем.

Нові перспективи українсько-французьких відносин в інтерв’ю спеціальному кореспонденту УКРІНФОРМу експертно окреслив Тимчасово повірений у справах, Радник-посланник Посольства України у Французькій Республіці Юрій Пивоваров.

Зважаючи на те, що Ніколя Саркозі є “обмеженим європейцем", тобто прагматично висловлюється щодо перспектив розширення ЄС,  євроінтеграційні прагнення України у будь-якому разі збігаються з французьким баченням європейської архітектури. Навіть з огляду на фактор стриманості у висловлюваннях Саркозі, частина його команди (представники Союзу за народний рух у Сенаті, Національних зборах, керівники департаментів та мери міст) симпатизує Україні. Ці прихильники намагатимуться поглибити відносини з Україною у двосторонньому та багатосторонньому форматах, переконаний Юрій Пивоваров. За його словами, у Франції політика “робиться на персоналіях”. Хоча фактор парламентських виборів у Франції також гратиме важливу роль, зазначив дипломат. Від результатів виборів залежатиме персональний розклад у Сенаті, а отже і в групі “Дружби Україна-Франція”. Подібні формати є важливими для впливу на ті чи інші політичні рішення, що прийматимуться в оточенні вищого керівництва Франції.
Іншим чинником, який гратиме на користь України, стане чіткий курс Франції на потепління відносин з США, відзначив дипломат. У цьому контексті, гіпотетично мова йде про можливий трикутник відносин. Зокрема, коли на фоні потепління франко-американських відносин, Україна, після візиту міністра закордонних справ Арсенія Яценюка до США, також має прогресуючі відносини. Американські партнери у цьому форматі можуть підтримати спільні ідеї або франко-українські проекти. Такою можливістю варто скористатися, починаючи від участі України в миротворчій діяльності і завершуючи лобіюванням конкретних інтересів в міжнародних фінансових організаціях (ЄБРР, ВБР). Інший чинник, Союз за народний рух – правляча пропрезидентська партія має тісні стосунки з українськими політичними колами, що також спонукатиме на особисте спілкування між президентами. Усі ці деталі у комплексі можуть зіграти позитивну роль у двох та багатосторонніх відносинах. З перемогою Ніколя Саркозі Україна отримала ще одного союзника в Європі.

Певною мірою проукраїнська політика Франції залежатиме від того, хто посяде місце глави уряду та отримає важливі міністерські портфелі, починаючи з питань зовнішньої політики, економіки, енергетики і промисловості. Тож, Україні варто посилити дружні стосунки з французьким істеблішментом. І першим кроком є серйозна підготовка до можливого візиту урядової української делегації до Парижа, вважає Юрій Пивоваров. Не зважаючи на перенесений візит прем’єр-міністра України у квітні ц.р., до підписання готова низка угод. Частину з них можна укласти до візиту, іншу підписати під час зустрічі на вищому рівні. Зокрема, багатообіцяючою для України може стати угода щодо спільної участі в європейських авіакосмічних проектах “Галілео”, яку, як очікується, сторони готові укласти під час щорічного авіакосмічного салону “Ля Бурже” у червні ц.р. Угода буде підписана між Національним авіакосмічним агентством України та Центром космічних досліджень Франції. Французи, до речі, готові лобіювати фінансування ЄС наших спільних проектів, повідомив Юрій Пивоваров.

Таким чином, підсумовуючи, можна сказати, що після президентських виборів Франція опинилися на порозі кардинальних реформ. Внутрішні реформаторські плани Ніколя Саркозі можуть спричинити соціальну напруженість, тому французькому лідеру доведеться проявити неабияку гнучкість, щоб уникнути негативною реакції на запланований “відхід від минулого”. У зовнішній сфері очікувані зміни французької політики грають на користь Україні і за ефективного використання цих можливостей сприятимуть реалізації потенціалу двосторонніх відносин та європейських прагнень Києва.