НОВИНИ

08.04.2008 | Бухарестська «терапія».Експерти радять Києву змінити спосіб співпраці з НАТО
Газета "День" - Микола Сірук, Аліна Попкова

Українські та зарубіжні експерти відповідають на питання, які уроки треба винести Україні з Бухарестського самміту, що треба робити українській владі, щоб грудневий саміт міністрів закордонних справ став успішним для нашої країни.


Схоже, Бухарестський самміт НАТО таки виправдав свою назву «самміту надій». Бо, справді, надії збулися для Хорватії й Албанії. Обидві країни отримали запрошення приєднатися до Організації Північноатлантичного договору. Іншій балканській країні, Македонії, доведеться почекати допоки вона офіційно змінить свою назву, і тоді Греція не застосує вето, як це вона зробила в Бухаресті. А для інших двох країн, України і Грузії, які прагнули лише приєднатися до ПДЧ на цьому саміті, надії не справдилися, але були перенесені на грудень 2008 року, коли відбудеться саміт міністрів закордонних справ країн-членів НАТО. Втім український та грузинський лідери поспішили назвати цей саміт історичним і оголосили про перемогу, зазначивши, що рішення НАТО «навіть перевищило очікування». Більш стриманіший коментар прозвучав з Вашингтону, який, як відомо, дуже активно виступав за надання Києву і Тбілісі ПДЧ саме в Бухаресті. Адміністрація Джорджа Буша вважає, що на самміті НАТО в Бухаресті їй вдалося домогтися «стратегічного рішення» лідерів НАТО по Україні та Грузії, які офіційно одержали «ясну перспективу» для членства в Альянсі. Тим часом Генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер, не назвавши вчора причини перенесення розгляду української заявки щодо ПДЧ, заявив, що рішення Північноатлантичної ради є дуже потужним сигналом для України. Чи вміє Київ чути сигнали, які лунають з боку НАТО і робити належні висновки, а також, що найважливіше, чи спроможний на практичні кроки, які наближають Україну до НАТО? Про це читайте в коментарях українських і зарубіжних експертів.


Джеймс ШЕРР , експерт групи передових досліджень і аналізу (Велика Британія) висловлює особисту точку зору:

– Перш за все, самміт повинен чітко продемонструвати, що НАТО не є підпорядкованим інструментом США, а Альянсом, який відображає консенсус 26 країн-членів. По-друге, він повинен продемонструвати, що Росія є тепер предметом великої стурбованості і занепокоєння для Альянсу. Одна проблема полягає в тому, що ті, хто поділяє однакову стурбованість і занепокоєння, приходять до різних висновків про те, як до цього треба ставитися. Інша проблема полягає в тому, що, на жаль, керівництво, принаймні однієї країни-члена НАТО, публічно пов’язало позицію Росії з проблемою членства країн, які прагнуть вступити до НАТО, як Україна та Грузія. Зробивши це, воно порушує добре встановлений принцип, який постійно повторюється Генсеком НАТО, згідно з яким рішення щодо членства ухвалюється за участю Альянсу і зацікавленої країни, включаючи рішення щодо ПДЧ, а не за участю третіх країн. Додаткова проблема полягає в тому, що у випадку з Німеччиною ця небажана публічна позиція приховала більш конструктивну приватну позицію, яка визнає бажаність і, принаймні, у принципі довгострокову неминучість членства України в НАТО. І ця позиція була чітко заявлена тепер в комюніке. Додатковий урок полягає в тому, що компроміс може принести кращий довготерміновий результат, ніж негайний успіх. НАТО тепер офіційно заявило, що Україна та Грузія стануть членами Альянсу. І весь Альянс підтримує це. На мою думку, встановлений механізм має внести важливу ясність, якої бракувало у минулі роки, принаймні між НАТО і керівництвом України про те, що мають бути вжиті останні кроки, які запевнять НАТО щодо спроможності України та її зобов’язань.



Починаючи з літа 2006 року у відносинах України з НАТО існувала стагнація, а в деяких областях і занепад. Політичний і стратегічний діалог зменшився, а не виріс. Було призупинено темпи вражаючих адміністративних та інституційних реформ. А також призупинилися реформи в області оборони і безпеки. Можна зазначити, що реформи в цій області навіть погіршилися. Оскільки ці реформи є дуже важливими і тільки розпочалися, то це погіршення викликало велику стурбованість серед усіх професіоналів. Саме стурбованість щодо перспектив членства України в НАТО. На жаль, у минулому кожна спроба звернути увагу на цю стурбованість зустрічалася частиною українського керівництва надзвичайно негнучкою, несприятливою і навіть агресивною відповіддю. Це погіршення і ця відповідь, що хвилюють НАТО, є важливою частиною цього підтексту рішення, яке було досягнуто на саміті щодо України. Насправді це більш важливо для майбутнього, ніж проблема Росії.



НАТО хотіло б побачити, що керівництво країни знову слухає, і причому прислухається конструктивно до наших пропозиції та стурбованості щодо того, що потрібно зробити. По перше, потрібно змінити спосіб співпраці. Нам потрібно знову стати конструктивними і кооперативними. По-друге, Альянс має отримати запевнення, що українське керівництво розуміє важливість підтримання національного інтересу, національної політики, незважаючи на політичний тиск і суб’єктивні політичні інтереси. Звісно, Альянс розуміє політичну ситуацію в Україні. Звісно, в НАТО розуміють, що в 2009 році в Україні відбудуться президентські вибори. Але те, чого вони не бачать, так це рішучості у вищих ешелонах влади гарантувати, що ці труднощі, боротьба і виборчі змагання не зашкодять довгостроковій політиці і національним інтересам країни.



Проблеми з Америкою немає. Україна отримує величезну підтримку з боку США. Україні потрібна підтримка НАТО. А це Альянс 26 країн. Тому український Президент має відповісти, як попередній президент Естонії Ленар Мері відповів, коли його запитали, що може статися, якщо Естонія не стане членом НАТО. Його відповідь була такою: «Я повернуся до Естоніїі, буду працювати навіть більше над реформами і трансформацією країни і дам навіть кращий результат вдома. І таким чином змусимо НАТО подумати ще раз».


Ніколай ПЄТРОВ , член наукової ради Московського центру Карнегі:

– Мені здається, на самміті було прийняте оптимальне рішення як для українсько-російських відносин, так і для відносин Росії та Заходу в цілому. З одного боку, двері не зачинені, й Києву можна продовжувати рух у цьому напрямку. З іншого боку, Україні вдалося уникнути конфронтації як на міждержавному рівні, так і всередині країни. Я гадаю, що це проблема, яка вимагає достатньо часу й зусиль і, насамперед, пов’язаних із тим, щоб українське суспільство дійшло до розуміння і згоди відносно тієї моделі руху України в Європу, яка реалізовуватиметься. І це рішення важливе для того, щоб українсько-російські відносини розвивалися також еволюційно, а не у кризовому режимі з різкими рухами.



Я вважаю, що при тій риториці, яку ми спостерігали під час підготовки Бухарестського самміту, звичайно, неминучі різноманітні реакції та оцінки. Але загалом, мені здається, що це досить спокійна реакція, якщо оцінювати можливі наслідки.


 
Мені здається, як у ситуації з Косово, різкі зміни набагато небезпечніші, ніж поступова еволюція, особливо в ситуації, коли є громадська позицiя, що розколена і вимагає швидше поступового звикання до думки про ту чи іншу модель, ніж до різкого рішення, яке порушить інтереси дуже великої кількості громадян.


 
Я думаю, що зараз немає особливих підстав для того, щоб у російсько-українських відносинах виникла глибока криза. Можна сказати, що ніяких особливих несподіванок у Бухаресті не було. Відомо, що Україна звернулася з відповідним проханням НАТО. Відомо, що це було обговорено, й остаточне рішення не прийняте. У цьому сенсі ситуація ніяк не змінилася радикально.

Андраш БАРШОНЬ , посол Угорщини в Україні:

– Це неправда, що Угорщина була проти надання Україні ПДЧ у Бухаресті. Угорщина ніколи не міняла своєї позиції і підтримує українські амбіції. Водночас ми говорили, що віддаємо перевагу консенсусу. Але навіть якщо одна країна виступає проти надання ПДЧ, то рішення не може бути ухвалено. І ми разом з іншими країнами не змогли переконати тих, хто наполегливо виступав проти цього. Дуже легко посилатися на так званий російський фактор і спротив Росії. Але справа в тому, що Альянс ніколи не сприймає так званого право вето зі сторони. Опозиція з боку Росії щодо надання Україні ПДЧ може бути політичним аргументом, але не вирішальним фактором.



Щоб у грудні отримати позитивну відповідь, Україні потрібно прислухатися до тих країн, які виступили проти надання ПДЧ і чітко про це заявили до Бухарестського саміту. Якщо ви прислухаєтеся, то почуєте декілька аргументів. Мова йде про подальшу транспарентність України в ухваленні політичних рішень, подальшу демократизацію її інституцій, а також переконання українського народу про необхідність членства України в НАТО. Один із фундаментальних елементів отримання членства полягає в тому, що НАТО приймає країни та народи, а не політичні партії та інституції. Тому публічна підтримка є одним із необхідних елементів. Я сподіваюсь, що українська влада зможе до грудневого саміту міністрів закордонних справ збільшити громадську підтримку членства України в НАТО. Зі свого боку, Альянс надаватиме необхідну інформацію щодо НАТО для інформування громадськості.



Я не думаю, що ненадання ПДЧ Україні саме в Бухаресті може мати негативні наслідки. По-перше, ПДЧ – це не членство, а наступний етап інтеграції України. Я не вважаю, що через відкладення рішення щодо надання ПДЧ реальний вступ України в НАТО може бути відкладено.

Iгор СЛІСАРЕНКО , журналiст:



– Оцінка рішення самміту в Бухаресті як чиєїсь персональної перемоги або навпаки – чиєїсь персональної поразки свідчить про те, що сама тема потребує дуже грунтовного аналізу. Це, дійсно, виклик, і не тільки для України, але й для усієї Європи. Передусім, ми дійсно побачили поділ на так звану стару і нову Європу, який почався ще у 2003 році у зв’язку із згодою щодо військової кампанії США та Великої Британії в Іраку. Тут було б дуже великим спрощенням оцінювати рішення самміту як поразку Сполучених Штатів або перемогу Росії. Самі процеси значно глибші, вони з’явилися не напередодні самміту, а тривають роками. Ми можемо сказати, що саме НАТО, як організація, перебуває у кризовій ситуації, і загалом: колективна система безпеки в Європі так само має дуже непевний образ. Зараз постає мета подальшого аналізу та розгляду ситуації. В даний момент Україні треба чітко виробити зовнішню політику, яка б не обмежувалася питаннями Європейського Союзу і питаннями членства в НАТО. Треба активізувати діяльність поза традиційними напрямками, наприклад, у Русі неприєднання, у Групі 77 або ж у Форумі молодих демократій, і таким чином заявити про себе. Заявити не як про буферну чи сіру зону. Адже ряд європейських країн усерйоз говорить про те, що Україні треба відвести роль своєрідного кордону для балансу в Європі. Нам, дійсно, треба проявити себе у країнах третього світу.



До грудня маємо час подивитися, яким чином змінюватиметься ситуація. Подій буде дуже багато, зокрема, зараз йдуть переговори Путіна, Медведєва й Буша. Це, можливо, поставить фінальну точку в черзі подій, таких як візит Буша до України і Бухарестський самміт. Тобто під час цієї зустрічі ми цілком можемо довідатися про переваги, які здобула та чи інша сторона. Тоді можна буде більш упевнено говорити, в якому напрямку розвиватимуться події до грудня.

Леван БЕРДЖЕНЕШВІЛІ , Республіканська партія Грузії:



Самміт у Бухаресті показав, що Україна та Грузія не готові до прийняття ПДЧ. Справа у тому, що в цих двох країнах різна ситуація. Мені здається, що в Україні з демократією менше проблем, але більше проблем відносно думки народу про НАТО. У Грузії ж все навпаки – більше проблем із демократією, проте, приблизно 80% населення виступають за вступ до Альянсу. В Україні ситуація нестабільна з точки зору єдності країни, а в Грузії – з точки зору невирішених конфліктів. Усе це разом дало підставу членам НАТО відмовити цим двом країнам. У Грузії дуже специфічна ситуація, тому що і опозиція, і влада підтримують вступ країни до НАТО. У нас немає партії, центра або руху, який був би проти. Насамперед, нам треба провести нормальні вибори в травні. Як тільки це відбудеться, Грузія буде готова до вступу в НАТО, тому що тоді почнуться ті реформи, які від нас вимагають. Я вірю, що ми зможемо отримати ПДЧ у грудні, але тільки за умови, що проведемо чесні парламентські вибори.

Рон КЕЛЛЕР , посол Нідерландів в Україні:

– 26 країн-членів НАТО визнали у параграфі 23 комюніке, що існують деякі питання, які треба вирішити, перш ніж статус ПДЧ може бути наданий Україні. Я думаю, що саме ці питання були причиною того, чому в Бухаресті не було сказано «так» Україні. Деякі з цих питань відносяться до реформ сектору безпеки та оборони. Деякі відносяться до публічної підтримки членства в НАТО. Деякі – до сфери діяльності парламенту. Тому, не вдаючись до конкретних питань, я можу сказати, що деякі з них стосуються політичної та громадської підтримки, а також зобов’язань продовжувати реформи. І всі країни-члени НАТО вказали, що ці проблеми потрібно вирішити у наступні місяці. Нідерланди є однією з 26 країн, яка підписалась під цим 23 параграфом. Слід зазначити, що в цьому параграфі чітко сказано, що Україна і Грузія стануть членами НАТО. Нідерланди, як і решта країн Альянсу підтримують євроатлантичні прагнення України. Тобто Нідерланди не проти, не блокують, не застосовують право вето. Ми конструктивно брали участь у дебатах. Я думаю, що цей документ на 100% підтримують у Білому Домі.



Я не знаю, яким може бути рішення міністрів закордонних справ на грудневому самміті. Про це ми дізнаємося в грудні. Але я думаю, що потрібно, знову ж таки, подивитися на параграф 23, в якому вказується напрямок руху України і НАТО.



Україна має півроку, щоб працювати над невирішеними питаннями разом iз країнами членами НАТО. Я переконаний, що в грудні ми побачимо наступний крок. Але я не знаю, як будуть відбуватися дискусії на грудневому самміті. Я вважаю, що не варто перебільшувати відмінності в думках членів НАТО на саміті в Бухаресті. У дійсності більшість країн мали запитання і стурбованість. Певною мірою українська делегація дала відповідь на ці запитання і дещо зняла стурбованість. Однак, деякі невирішені питання залишилися.



| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2022. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект