Прохання України і Грузії надати їм План дій для членства в НАТО на квітневому саміті Північноатлантичного Союзу викликало різкі заперечення Росії, заяви про підтримку з боку США і суперечки серед європейських членів НАТО. Сполучені Штати, а також Канада, вже визначилися на користь України й Грузії. А де ж проведе межу Європа? Це запитання виніс у заголовок один із чільних політичних оглядачів американського щоденника «Вашингтон Пост» Джаксон Діл.
 
 
Україна і Грузія, як і перша хвиля посткомуністичних демократичних країн у Середній Європі, намагаються зміцнити свої вільнодумні режими, та й свою незалежність, вступом до НАТО. Це логічний крок, який уже дав змогу десяти європейським країнам, від Польщі до Румунії, перейняти демократичні західні інституції і отримати захист демократичного Заходу, пише автор статті.

Але союз НАТО і його керівники зараз слабші, ніж були 10 років тому, і менш стійкі перед залякуваннями з боку президента Росії Володимира Путіна, зауважує оглядач.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель, яка виросла під радянським пануванням у Східній Німеччині, публічно висловлюється проти планів членства для Грузії й України. У Франції влада президента Ніколя Саркозі теж чинить їм спротив. І навіть американська бюрократична активність тут ледь жевріє: підтримка Грузії й України виявилися у відносинах Вашингтона і з Європою, і з Росією нижчою за важливістю, ніж протиракетна оборона й і незалежність Косова.

Підтримка України, можливо, запізніла

Отож існує небезпека, що остання мобілізація зусиль президента США Джорджа Буша на користь України й Грузії виявиться надто запізнілою і надто слабкою, застерігає оглядач «Вашингтон Пост».

Він звертає увагу, що американські урядовці вже влаштували собі позиції для відступу: щоб надати Грузії й Україні якесь тимчасове запевнення, але не План дій для членства.

Але такі формули «порятунку обличчя НАТО» не одурять Росію. І яке б не було рішення на саміті в Бухаресті, воно стане потужним сигналом Путінові про те, до якої міри уряди країн Заходу готові бути терпимими до його намагань залякуваннями й погрозами змусити Грузію і Україну повернутися від демократії до плазування перед Кремлем, наголошує автор статті.

Нова межа посеред Європи

Німеччина висуває слабкі аргументи, що хоче уникнути проблеми: на Путіна, мовляв, і так уже вчинили досить тиску через підтримку НАТО незалежності Косова і американські протиракетні бази в Європі.

Проблема ж у цій логіці в тому, що, наполягаючи на цих пріоритетах попри заперечення Москви, але йдучи на поступки щодо Грузії й України, уряди країн НАТО по суті проводять межу посеред європейського порядку, досі не влаштованого по «холодній війні», застерігає Джаксон Діл.

По один бік опиняється Косово і ракетні бази в Польщі й Чехії, з чим Путін не може нічого вчинити, по інший – єдині справжні демократичні держави поміж Польщею і Туреччиною, де відповіддю на російське втручання стає мовчазна згода з ним, пише оглядач «Вашингтон Пост».