Мешканці Бельгії розмірковують над тим, яким буде майбутнє країни. Адже, за твердженнями експертів, держава нині перебуває на межі розколу. Що ж не подобається фламандцям і чому вони хочуть відділитися від решти.

На місцях сепаратистські настрої є доволі доволі відчутними. Жовтий прапор на мерії свідчить про те, що у цій громаді розмовляють виключно фламандською. Голова поставив на порядок денний питання про заборону усіх табличок, на яких написи зроблено французькою. Рішення було ухвалене майже одноголосно.

“Ми однозначно не є екстремістами, але те, що ми робимо – це наша робота. Якщо є закон, що стосується я мов, його потрібно виконувати. От і все”

говорить голова. Закон, на який посилається політик був ухвалений 1962 року. За ним кожний муніципалітет мав вирішити – до якого мовного середовища він належить – французького, німецького, або фламандського. Регіон Брюсселя – єдина територія, що є двомовною. Пізніше це положення було закріплене конституцією. Офіційно кожна громада має враховувати побажання своїх лінгвістичних меншин, щодо навчання дітей у школі, подання документів, тощо. Але на практиці це робиться далеко не завжди. Мешканці, які розмовляють фламандською звинувачують франкомовних бельгійців утому, що вони не хочуть вчити їхню мову, і навпаки.

“Для мене проблематично розмовляти фламандською, оскільки я не є абсолютно двомовною. Але мені здається, я маю певні права.”

скаржиться франкомовна мешканка Фландрії.

Тут будь-які оголошення та вказівники навіть у франкомовних громадах регулярно зафарбовують місцеві хулігани або ж національно свідомі голландці.

Мешканка іншої громади Мірріам де ля Круа бореться за те, щоб нове соціальне житло, яке планують побудувати, не вважалося лише фламандським. На думку Мірріам, тут мають поселяти нужденних не зважаючи на мову.

“Франкомовні мешканці країни теж мають право розмовляти своєю мовою. І вони теж мають право на отримання соціального житла. Не зважаючи на те, якою мовою розмовляють. Політична партія, яка за цим стоїть, пропагує територіальний та лінгвістичний сепаратизм.”

Вороже ставлення останніх до французької мови пояснюється історичними чинниками. На початку 19 століття влада, у якій домінували представники франкомовної еліти, обрала французьку мовою судів та діловодства. 1860 року двоє голландських працівників Ян Куке та Пітер Гоеталс були засуджені до страти у результаті судового процесу, під час якого вони не зрозуміли жодного слова. Щоправда після страти, їх визнали невинними. Саме тоді рух за надання фламандській мові офіційного статусу почав набирати оберти.

Нині бельгійські сепаратисти мають у своєму арсеналі не лише мовне питання. Вони полюблять повторювати, що більш заможна Фландрія годує сільськогосподарчу Валонію і агітують за втілення так званого “чехословацього варіанта”. Мовляв у Бельгії теж варто було б провести оксамитову революцію та офіційно оформити розлучення Півночі та Півдня. У понеділок франкомовна газета “Le Soir” присвятила три сторінки екскурсу в минуле про те, як чехи відділялися від словаків. Втім, опитуванння громадської думки показують, що більшість бельгійців все таки проти розділення держави.

“Ці люди повісили у себе на балконі прапор Бельгії, оскільки вважають, що Бельгія має залишатися єдиною державою, що забезпечує рівні права для усіх мешканців.”

До того ж у разі розподілу Бельгії, невідомо, що станеться із європейською столицею Брюсселем, який розташований якраз у Фландірії. Керівництво ЄС наразі жодних припущень з цього приводу робити не хоче.