Посол Чехії в Україні Карел Штіндл упевнений, що Україну чекає довгий, непростий, але успішний шлях в Євросоюз. Про це він розповів в інтерв´ю своєму співвітчизнику.
 
– Ви працюєте в Києві вже декілька років. Які зміни в цій країні ви вважаєте найвідчутнішими?
 
– На мій погляд, найістотніша зміна — це суспільна і політична активізація українського суспільства і свобода українських ЗМІ. І те, і інше викликала «помаранчева революція», під час якої українські громадяни затвердили глибшу демократію, а журналісти добилися більшого ступеня свободи. Доказом є і ваша газета.
 
– Яку найхарактернішу зміну Ви могли б назвати в українсько-чеських відносинах після декількох років стагнації?
 
– Причин стагнації було більше. У 90-і роки було дуже складно займатися підприємництвом в Україні, її багатовекторна зовнішня політика не була чіткою, свою роль зіграла і нездатність українського уряду погасити заборгованість перед Чеською Республікою з поставок устаткування чеських фірм для Ямбурзького газового родовища, незважаючи на те, що вже в 1997 році була підписана міжурядова угода про спосіб і терміни її погашення. Головною причиною пожвавлення відносин було зростання інтересу всього чеського суспільства до України під час «помаранчевої революції».
 
– Що стало причиною зростання інтересу до України?
 
– Однією з них є зацікавленість Європейського Союзу в підтримці вільного, демократичного і ринкового розвитку його східних сусідів, до найважливіших з яких відноситься і Україна.
 
З іншого боку, Україна власними силами почала реформувати політичне, економічне і правове середовище у бік більшої здібності до взаємодії зі своїми західними сусідами, і стала для них привабливішою. Як я вже сказав, відчутне позитивне зростання чеського інтересу до України викликала і «помаранчева революція». Після неї був здійснений ряд візитів на вищому рівні. Кульмінацією такої активності став державний візит президента Чехії Вацлава Клауса до України в червні 2005 року, а також офіційний візит прем´єр-міністра України Юрія Єханурова до Праги в лютому 2006 року.
 
– Восени 2004 роки українську «помаранчеву революцію» найактивніше підтримала Польща. Яку роль зіграла Чехія?
 
– Ми теж її підтримали. Багатьом нашим громадянам вона нагадала «Оксамитову революцію» в листопаді 1989 року, яка стала стартом успішного розвитку Чеської Республіки. Із заявами про підтримку «помаранчевої революції» виступили екс-президент Чеської Республіки Вацлав Гавел і нинішній президент Вацлав Клаус, до України відправилися депутати і сенатори, журналісти і члени чеських неурядових організацій. Україна відмінила візову повинність для громадян ЄС, а ми у відповідь — консульський збір за візи, уряд Чехії ухвалив рішення про відкриття в Донецьку ще одного Генерального консульства і т.д. Одним словом, багато чеських громадян в певний момент почали відчувати інтерес до України.
 
– Угода про широку коаліцію зобов´язала український уряд докладати зусилля для вступу в НАТО, а також для підготовки до вступу в ЄС. Ми пройшли через це кілька років тому. Що б ви могли порадити українцям, виходячи з нашого досвіду?
 
– Перш за все, запастися терпінням, тому що обидва процеси вимагають чималої праці і багато часу — вимоги до членства в ЄС не можна задовольнити легко і тим більше швидко. Президент Вацлав Клаус під час свого перебування в Києві, де він деякими політиками і пресою був визначений як євроскептик, виступив в позитивному ключі з переконливим роз´ясненням, що головні кроки для членства в ЄС Україна повинна зробити самостійно, і вже сама по собі ця робота буде для країни корисною. Він, наприклад, сказав, що від самого факту вступу в ЄС не можна чекати багато чого. В той момент, коли Україна з´явиться перед дверима Євросоюзу, вона вже (або повинна) буде — головним чином в результаті власної праці — високорозвиненою державою з добре функціонуючою економікою і високим рівнем життя суспільства. Так, між іншим, було і в нашому випадку. Відносно дискусій про членство України в НАТО мене дивує їх певна непослідовність: про зближення України з НАТО, аж до самого вступу, вже винесла ухвалу Рада національної безпеки і оборони України в травні 2002 року ще під головуванням президента Леоніда Кучми. Цього рішення ніхто не відміняв, навпаки, воно було неодноразово підтверджене президентом Віктором Ющенко і всіма урядами. Мені незрозуміло, чому в демократичному суспільстві таке рішення потрібно ухвалювати знову і знову. Окрему проблему я знаходжу в питанні референдуму. Вже перед нашим вступом в НАТО я був переконаний, що референдум не є правильним інструментом ухвалення рішень про національну безпеку. Приблизно з моменту становлення індустріального суспільства безпеку неможливо забезпечити приватно — це є першочерговим обов´язком і відповідальністю уряду, який, крім іншого, і для цих цілей стягує податки, а також має в своєму розпорядженні для цього усілякі інші засоби. До способів забезпечення безпеки відносяться і ефективні союзи.
 
– Чи маємо ми чітке уявлення на рівні уряду про те, в якій конкретно області ми могли б допомогти Україні на її шляху зближення з ЄС?
 
– Маємо. Наприклад, під час свого торішнього візиту до України президент Вацлав Клаус передав президенту Віктору Ющенко досить великий, на міжвідомчому рівні розроблений список галузей, в яких чеські експерти, — з їх досвідом реалізації євроінтеграційних процесів в Чехії — можуть і бажають передати свій досвід українським партнерам.
 
– Можливо, одним з конкретних прикладів передачі такого досвіду може бути співпраця чеської і української поліції?
 
– Дійсно, загальними зусиллями вдалося затримати і віддати під суд одне з угрупувань, яке вивозило українських дівчат до Чехії під прикриттям різних видів працевлаштування для заняття проституцією. Відправлених до Чехії дівчат було, за деякими даними, близько 400. Такий позитивний досвід співпраці може зумовити його розширення і поглиблення.
 
– Цей випадок, проте, є тільки верхівкою айсберга, але це, мабуть, одна з найуразливіших областей наших взаємостосунків?
 
– До певної міри це так, і дана тема має багато сторін. Особисто мене якнайбільше зачіпає гуманітарна сторона питання. Українські громадяни беруть інформацію про працевлаштування в Чехії не з офіційних джерел, які досяжні, правдиві і безкоштовні. Натомість вони довіряють всіляким посередникам, багато хто з яких за величезні суми пропонує їм як посередництво при пошуку роботи, так і відкриття візи, а при цьому насправді вербують для нелегальної роботи, від якої самі мають найбільший прибуток. У ряді випадків «нелегали» стають жертвами насильства таких посередників і бувають позбавлені ними ряду прав, які б вони мали, працюючи легально. Це абсолютно безглуздо.
 
– Якою є ситуація з термінами відкриття віз для українських громадян?
 
– Законний термін оформлення короткострокових віз (до 90 днів) складає 30 днів, довгострокових віз — 120 днів. На практиці в київському консульському відділі для короткострокових віз необхідно 7-14 днів. На час оформлення довгострокових віз чеські консульства самі впливи не мають. Генеральне консульство в Львові має такі ж встановлені законом терміни і такі ж терміни оформлення заяв. У виключно напружені піки туристичного сезону процес оформлення короткострокових віз може збільшитися на декілька днів.
 
– Які поліпшення Вам як послу хотілося б бачити в чесько-українських відносинах?
 
– В першу чергу хотілося б, щоб Україна підтримувала і поглиблювала свою свободу, незалежність, демократію і ринкову економіку, інакше кажучи, і далі підвищувала свою здібність до взаємодії з подібними системами країн ЄС і НАТО, які відносяться до найрозвиненіших країн світу. Це спростить і підсилить ефективність відносин України не тільки з Чехією. Я хотів би спостерігати поліпшення якості української туристичної інфраструктури і послуг, щоб більше українців могло на власні очі бачити, що саме в країни з схожим соціалістичним минулим приносять свобода, незалежність, демократія, ринкова економіка і не в останню чергу інтеграція в НАТО і ЄС. З другого боку, потрібно, щоб Україна приваблювала більше чеських туристів. Я хотів би, щоб збереглася тенденція стрімкого зростання торгового товарообігу, який наголошується декілька років підряд, і протягом двох-трьох подальших років Україна могла б стати найбільшим торговим партнером Чеської Республіки на території СНД. У Києві дуже добре працює Чеський центр, пропагуючи по всій Україні чеську культуру. Я бажав би, щоб більше українського мистецтва, культури і освіти знаходили дорогу до Чехії.