Один з коментарів у німецькому виданні Frankfurter Allgemeine Zeitung присвячений підсумку самміту Україна-ЄС, що відбувся наприкінці минулого тижня у Хельсінкі. Нагадаємо, що головним результатом зустрічі на найвищому рівні стало підписання угод про спрощення візового режиму для українців, а також про реадмісію. Газета аналізує:
„Запропонувати Україні більше Європейський Союз на даний момент попросту не може. Зарано вести мову про підписання у найближчому майбутньому із Києвом угод про тісну інтеграцію в Європейську спільноту без формального членства в ЄС, як це зробили свого часу Норвегія, Ісландія або Швейцарія.
Поки Київ навіть не може гарантувати, що до 2008 року створить зі свого боку всі передумови для запровадження зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Потрібно ще багато попрацювати над законодавчими змінами, аби до кінця року отримати позитивний сигнал про вступ до Світової організації торгівлі. Нинішні пропозиції ЄС про співпрацю з Україною є адекватними. Не обіцяючи членства у спільноті (а це було би просто ілюзорним), Брюссель пропонує Києву досить вагомі стимули для реформування і наближення до ЄС. Головне - не повторювати помилок, зроблених свого часу в переговорах із Туреччиною, тобто – не обіцяти неможливого”, - пише Frankfurter Allgemeine Zeitung.
Британський тижневик The Economist звертає увагу на намір Києва і Брюсселя підписати поглиблену угоду про співробітництво. Оглядачі видання зазначають, що європейська інтеграція пострадянських країн має величезне значення, зокрема, і для побудови цивілізованих відносин із Росією:
„Нерідко можна почути, буцімто європейці не здатні поставити на місце накачану нафтодоларами Росію, обмежуючись лише млявою критикою. Але ЄС не безсилий. Спільнота не має можливості впливати на поведінку російського уряду всередині країни, але вона має спробувати обмежити наслідки російської політики за її межами. Це можна зробити, змінивши пріоритети у відносинах із країнами, які Росія називає „ближним зарубежьем”. Ці країни є сусідами Євросоюзу. Але спільнота ніколи не мала свідомої політики співпраці із ними. ЄС постійно розростався, але після останнього етапу розширення 2004 року, Брюссель зіштовхнувся із досі невідомою йому проблемою: під боком Євросоюзу опинилися країни, які він не поспішає приваблювати перспективою членства”,
- зауважує The Economist і веде далі:
„Українці відчувають себе членами європейської родини, а не бідними родичами. Європейську політику сусідства вони вважають недостатньою. Натомість Росія вважає, що поглиблюючи співпрацю з пострадянськими країнами, ЄС зазіхає на „чужу територію”. Кремль неодноразово демонстрував, що він у будь-який момент готовий використати енергозалежність своїх сусідів для політичного тиску на них. Останнім часом ми, приміром, стали свідками того, як Росія щосили намагається загальмувати Україну на її шляху до Світової організації торгівлі”,
констатує The Economist і робить такий висновок:
„Країни на Сході Європи, які і досі перебувають під впливом Росії, так само зацікавлені у посиленні ролі Європейського Союзу, як і сама спільнота. ЄС на сьогодні вже став найбільшим торгівельним партнером для більшості пострадянських країн і вони прагнуть зменшити залежність від Росії. Всі вони, можливо, за винятком Грузії, вбачають у зближенні з Євросоюзом скоріше можливість диверсифікації ризиків, ніж нагоду насолити Москві. Німеччина, Франція або Великобританія нарізно не мають можливостей обмежити втручання Росії у чужі справи. Натомість Європейський Союз як спільнота цілком в змозі нагадати Москві, що країни „ближнего зарубежья” – це також і важливі сусіди ЄС”, - пише The Economist.
|