На третій день прем’єрства Янукович заявив, що рішення про вступ України до НАТО має вирішуватися спільно Кабміном, Президентом та Верховною Радою. Питання референдуму якось відсунулося на другий план. Тоді ж сказав, що “необхідно керуватися економічною доцільністю,” – мабуть, переплутав військовий альянс із Світовою організацією торгівлі.
За кілька днів до запланованого візиту в Росію Янукович заговорив інакше. Уряд, мовляв, має намір відстрочити приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО, аби був час підняти рівень поінформованості населення в цьому питанні. “...Відповідь на діалог, який триватиме протягом кількох років в українському суспільстві відносно вступу України до НАТО, дасть загальноукраїнський референдум з цього питання”.
А яка ж позиція Януковича? Як у прем’єра Кучми свого часу – скажіть мені, що будувати, і я збудую... Заглянемо в історію відносин Янукович – НАТО.
Під час виборів та формування парламентської коаліції Партія регіонів активно підтримувала антинатовські настрої, брала участь у реалізації російського проекту з недопущення спільних військових навчань України з країнами Заходу (зокрема, організовувала пікети у Феодосії).
Варто пригадати висловлювання лідера ПР, озвучені минулого місяця. Якщо, мовляв, нових виборів до Верховної Ради найближчим часом не буде, то він публічно оголосить про підтримку своєю політичною силою членства України в НАТО і візьме на себе зобов`язання здійснювати план дій щодо вступу України до НАТО на посаді прем`єр-міністра (ні першого ні другого він, до речі, не зробив). “А якщо вибори відбудуться восени” (тобто в разі дострокових виборів. – Автор), – продовжуємо репліку лідера ПР.- “Тоді позиція Партії регіонів буде діаметрально протилежною”.
Зрозуміло, НАТО було і залишається для “регіоналів” темою для спекуляцій, інструментом для тиску на Президента.
Цікаво, яку ж позицію відстоюватимуть біло-голубі в новому, уже “своєму” уряді? Наскільки вона буде адекватною озвученим заявам та діям Януковича-прем’єра зразка 2002 – 2004 років?
На початку 2003-го прем`єр-міністр Янукович заявив таке: “Виконання плану цілей "Україна-НАТО" на поточний рік дасть змогу перейти до наступного етапу двосторонніх відносин – отримання повноправного членства в альянсі”. Про це він сказав не будь-кому, а генеральному секретареві НАТО Джорджу Робертсону на зустрічі в Брюсселі.
І вже за кілька місяців, 19 червня 2003 року ВР ухвалила ініційований Президентом Кучмою Закон “Про основи національної безпеки України”, який є визначальним для внутрішньої і зовнішньої політики держави. Оскільки саме в ньому записано таке: «Основними напрямами державної політики з питань національної безпеки України є: забезпечення повноправної участі України в загальноєвропейській та регіональних системах колективної безпеки, набуття членства у Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору».
За цей закон проголосувала конституційна більшість народних депутатів України – 319, серед яких було рекордне число представників Партії регіонів – 41 із 46. Тобто майже 90%! Слід, звичайно, розуміти, що законопроект висував не Ющенко, а Кучма, який умів контролювати процес.
3 серпня цього року “регіонали” погодили й підписали Універсал національної єдності, який містить пункт, щодо НАТО в такій редакції: “Взаємовигідна співпраця з НАТО у відповідності із Законом України «Про основи національної безпеки України» (у редакції, чинній на дату підписання цього Універсалу). Вирішення питання щодо вступу до НАТО за наслідками референдуму, який проводиться після виконання Україною усіх необхідних для цього процедур”. Під час столу сам Янукович казав, що треба розрізняти вуличні гасла і реальні кроки, натякаючи на свою позицію зразка 2003 року.
Універсал, звичайно, не юридичний документ, і жодних зобов’язань ні на кого не накладає.
Нині, готуючи візит до Росії, голова уряду намагається максимально нівелювати свої пронатовські висловлювання, які можуть бути негативно сприйняті в Москві.
Путін мав би отримати кілька месиджів, які звучали з вуст Януковича в останні дні. Перший: з НАТО ми поки що зачекаємо. Другий: питання щодо надання особливого статусу російській мові залежить від рішення конституційної більшості або результатів референдуму. І те, і друге від нас (уряду та фракції ПР) не залежить...
У Росії Янукович, напевне, діятиме, як Кучма. Говоритиме те, що хоче почути самодержець: НАТО відкладемо назовсім, візьмемо курс на ЄЕП і, звичайно, запровадимо другу державну мову.
Такі політичні “дурилки” не лише Кучмі допомагали виходити зі складних ситуацій...
Звісно, у разі проведення референдуму щодо НАТО найближчим часом ця ідея потерпить фіаско: українці мало що знають про колись “ворожий” альянс.
У випадку відстрочення всенародного волевиявлення шанси на це суттєво зростуть, але вступ до НАТО розтягнеться на кілька років. “Якщо раніше планувалося це зробити протягом 3 – 5 років, то тепер може розтягнутися на 5 – 10,” – каже заступник директора Центру прогнозування соціально-економічних і політичних процесів Богдан Сікора. Він вважає, що вступ, незважаючи на всі перипетії, обов’язково відбудеться, причому рішення може бути прийняте необов’язково через референдум. “Якщо почнуться в нас теракти чи військові дії, усі швидко зрозуміють, що потрібно вступати до Альянсу,” – вважає Сікора.
Цікаво, що, відповідно до Закону «Про основи національної безпеки України», нам не потрібні жодні референдуми. До речі, більшість країн-засновниць НАТО (Франція, Бельгія, Італія, Нідерланди, Данія, Ісландія, Норвегія, Португалія, США) вступали до Альянсу на підставі підпису голови держави й ратифікації парламентом відповідної угоди. При вступі не вимагалося жодних спеціальних законів щодо НАТО, подібних до того, який уже є в Україні.
Експерт також схиляється до думки, що рішення про це має прийняти сам Ющенко: "Ключову роль має грати голова держави. Саме він повинен прийняти вольове рішення”.
