30 грудня 2005 року для Європейського Союзу Україна стала державою з ринковою економікою. Українські та західноєвропейські політики й дипломати називають це однією з перемог зовнішньої політики України. Так само, як і чітке визначення Києвом своєї стратегічної мети на євроатлантичну інтеграцію. Втім, вважають фахівці, прорахунків у зовнішній політиці було достатньо і прорахунків.

Міністр закордонних справ України Борис Тарасюк переконаний, що до реальних перемог вітчизняної дипломатії варто зарахувати:

“Перед українською дипломатією постало завдання – використати той колосальний позитивний потенціал, який принесла з собою Помаранчева революція. Нам необхідно було проводити активну, гідну зовнішню політику держави. Перші зовнішньополітичні кроки Президента (Ющенка) – а це візит до Москви, Вашингтона, Берліну, Брюсселя, Парижу – чітко сигналізували: українські пріоритети однозначно визначені й однаково доведені до наших партнерів. Ми налаштувались на політику партнерську, добросусідську, неконфронтаційну, втім – активну, принципову і впевнену. Україна була присутня на всіх найвизначніших викликах, які мав світ у цьому році. У результаті перемоги Помаранчевої революції світ отримав нового партнера – передбачуваного, гідного демократичного партнера Україну”.

Тим часом, далеко не всі вважають, що можливості, які отримала українська дипломатія після революції, були реалізовані у належний спосіб. Так, експерт з міжнародних питань, професійний дипломат Андрій Фіалко має ранг Надзвичайного і Повноважного посла і вісім років працював в Управлінні зовнішньої політики Адміністрації Президента України. Аналізуючи діяльність колег у році, що минає, пан Фіалко вказує на кризу в кадрах, підходах та ідеях:

“Я не можу зрозуміти нашої політики останнім часом, ні зовнішньої, ні внутрішньої, на превеликий жаль. Я не бачу тут послідовності. І я не бачу – знову ж таки, на превеликий жаль, - людей, які би змогли її нормально здійснювати. Україна сама по собі є досить впливовою, потужною державою, потенційним регіональним лідером. Вона може стати прикладом для інших країн, але лише за однієї умови: якщо реформи, демократичні перетворення у нашій країні будуть мати успіх. Тоді силою свого прикладу, але не якимись штучними заявами, ми зможемо досягти відповідних результатів”.

Андрій Фіалко також вважає, що стратегічний курс України на євроатлантичну інтеграцію поки що – лише красиві мрії і декларації:

“Євроінтеграція – це не просто якісь кавалерійські наскоки махновців на Бердичів. Це не закидання якихось гасел – це все вже було і давно відійшло. Це копітка, непомітна, нудна робота у себе вдома. І от цієї роботи я якраз не бачив. Європейська інтеграція – от що конкретно зроблено? Є, припустимо, близько 20 напрямів, по яких треба адоптувати законодавство. От за цей рік, хотілось би поцікавитись, скільки було адаптовано і в якій галузі законодавчих актів? Скільки ще треба адаптувати? Скільки це нам буде коштувати?” – питає Андрій Фіалко.

Звісно, проблеми, з якими зіткнулася українська дипломатія в цьому році, цим не вичерпуються. І вони переходять в рік 2006-й.