"Після помаранчевої революції минув рік, але Росія не втомлюється докладати зусиль, спрямованих на боротьбу з поширенням демократії у Східній Європі", - зазначається у редакційній статті, опублікованій в американському виданні "Washington Post".

Її найновішою зброєю є природний газ. Після того, як розпочався цьогорічний опалювальний сезон, Москва оголосила через свою державну енергетичну компанію "Газпром" про підвищення більш ніж утричі ціни на газ для України до 160 доларів за 1 000 куб. м. Коли український уряд спробував на переговорах домовитися про поступове підвищення ціни, Москва відповіла підняттям ціни вище за 200 доларів та погрозами припинити постачання газу з 1 січня, якщо Україна не погодиться. Російський президент Володимир Путін вирішив ініціювати цю кризу в той час, коли Україна наближається до вирішальних парламентських виборів 26 березня. Завдяки пану Путіну ціни на енергоносії для українських споживачів можуть стрімко зрости, що погіршить шанси успіху на виборах колишніх "помаранчевих" революціонерів.

У сусідній Білорусі промосковський президент Олександр Лукашенко не має таких турбот. У нього теж скоро будуть вибори – вони відбудуться 19 березня. Минулого тижня пан Лукашенко несподівано призначив вибори на цю дату наступного дня після зустрічі з паном Путіним. На цій зустрічі пан Путін погодився в наступному році залишити для Білорусі ціну на газ без змін – 46 доларів за 1 000 куб. м. У білоруської демократичної опозиції, яка готувалася до президентських виборів у липні, залишився один тиждень для реєстрації свого кандидата, і ще кілька тижнів для проведення виборчої кампанії - без грошей, права на свободу зборів та доступу до засобів масової інформації.

Західні лідери після помаранчевої революції схилялися до думки, що в Україні відбулися необоротні демократичні зміни і можна очікувати, що вона піде шляхом інших колишніх комуністичних європейських країн, таких як Польща й Угорщина. Вони сподівалися, що наступною може стати Білорусь. Президент Буш публічно оголосив її "останньою диктатурою в Європі", а конгрес США і Європейський Союз затвердили багатомільйонні програми для підтримки рухів за демократію. Але останніми місяцями увага західних урядів до країн Східної Європи зменшилась, проте пан Путін про них не забував. Він так і не змирився з помаранчевою революцією й вважає її змовою західних розвідок. Минулого року при здійсненні своєї зовнішньої та внутрішньої політики він спрямував значну частину зусиль на боротьбу з подібними демократичними рухами в Євразії, одночасно вживаючи всіх заходів, щоб нічого схожого не змогло з’явитися в Росії.

У березні пан Путін у своїй боротьбі проти демократії може досягти помітних успіхів. Спочатку пан Лукашенко буде переобраний на посаду президента, для чого він, без сумніву, вдасться до фальсифікацій і насилля проти своїх опонентів. Через тиждень українські вибори можуть призвести до значного послаблення позицій демократичних партій, проти яких пан Путін безуспішно боровся рік тому. І це, можливо, ще не все. В офіційній заяві після зустрічі пана Путіна й пана Лукашенка минулого тижня йдеться про нові кроки для створення "союзу", про який уже давно точаться розмови і який може призвести до припинення існування Білорусі як незалежної держави. Крім іншого, передбачається закінчення роботи над проектом союзної конституції й запровадження російського рубля в Білорусі.

Чи підтримує Захід демократичні сили в Білорусі та Україні? Поки ще таку підтримку не дуже помітно. Невдовзі після того, як пан Лукашенко оголосив про наступні вибори, Європейський Союз вирішив відкласти початок радіомовлення на Білорусь для поширення нецензурованої інформації. Міністр закордонних справ Польщі Стефан Меллер розмовляв із державним секретарем Кондолізою Райс про газові проблеми України під час свого візиту до Вашингтона цього тижня, але вони так і не домовилися про конкретну реакцію у відповідь. Як і раніше, багато хто у вашингтонській адміністрації не лише не бажає реагувати на агресивну кампанію пана Путіна, спрямовану проти політики пана Буша на підтримку демократії, але не хоче навіть визнати, що вона має місце. Поблажливість США триває, а тим часом пан Путін продовжує підвищувати ціни.