Прем’єр-міністр України Юрій Єхануров називає свій уряд урядом технократів, який керуватиметься не ідеологією, а прагненням поліпшити економіку країни. Він уже відвідав Брюссель у намаганні здобути підтримку вступові України до Світової організації торгівлі, а врешті і в Європейський Союз і в НАТО. Але найперший його візит відразу після призначення був до Москви. Зусилля нового українського уряду експерти оцінюють із обережним оптимізмом.

Сам Юрій Єхануров після переговорів зі своїм російським колеґою Міхаїлом Фрадковим звернув увагу журналістів у Москві: “Цього року так сталося, що не було зустрічей на рівні прем’єр-міністрів. Це ненормально. І ось зараз нам треба інтенсивніше попрацювати, щоб наздогнати занедбане і водночас об’єктивно розглянути ті проблемні питання, що є поміж нами”.

На думку радника секретаря Ради національної безпеки і оборони України Віктора Скаршевського, уряд Юрія Єханурова відрізнятиметься від попереднього кабінету Юлії Тимошенко, зокрема, ось у чому: “Не буде більше пошуку ворогів, мені так здається, – чи там із російського боку, чи, якщо бракує зовнішніх ворогів, починається пошук усередині країни – посередники й так далі; не буде пошуку ворогів”.

На зміну курсу уряду Єханурова щодо Росії звертають увагу й інші аналітики. Говорить завідувач відділу Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор Олексій Плотников: “Є така позиція, як відносини з сусідньою державою з назвою Російська Федерація. Якщо в політичній сфері відносини ненормальні, то це відображається й на економічній сфері. Враховуючи те, що російський бізнес – це повне віддзеркалення ставлення Кремля, то те, що відбувається з цінами на енергоносії, з постачанням нафти, газу і багато чого іншого, – це повна реакція на політичні стосунки з Російською Федерацією. Я не планую, що буде знову велика дружба, яка була, наприклад, за часів Кучми, але певна нормалізація відносин із сусідньою державою, яка б дозволила стабілізувати економічну сферу, все ж таки Україні потрібна”.

А деякі іноземні експерти кажуть, що саме те, як Єхануров поводитиметься щодо Росії, і визначить його успіх в інтеґруванні України в світову економіку. І тут не варто дуже дослухатися до коментарів із Москви, що, мовляв, Україна знову повертається в лоно Росії, каже фахівець вашинґтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень Жоржета Пуршо: “Якщо приходить новий уряд і каже: “А ми хочемо європейської інтеґрації чи інтеґрації в НАТО”, – то деякі кола в Москві автоматично вважають, що це взаємовиключне з добрими відносинами з Росією. Їхні газети зараз усі зловтішаються, що Єхануров приїхав до Москви через два дні після затвердження кабінету, і це остаточно доводить, що Україна рушила в напрямку до Росії”.

Певна правда, проте, в цьому є, каже Пуршо: Росія може вдатися до погроз підвищити ціну на енергоносії, щоб утримати Україну в своїй сфері впливу.

Але з такими погрозами Росія прорахується, стверджує інший аналітик, професор економіки і міжнародних відносин Університету Джорджа Вашинґтона в американській столиці Джеймз Миллар: “У певному розумінні і Росія, і Україна залежать одна від одної, принаймні в найближчому майбутньому, а Європа залежить від них обох щодо нафти й газу, бо Україна має головні трубопроводи, якими газ і нафта йдуть у Європу, а Росії потрібні прибутки від них. Так що є про що вести переговори… Цікаво буде побачити, чим це закінчиться”.

Та Україна має й внутрішні проблеми на шляху інтеґрування з Заходом. Країна мусить запровадити економічні реформи й обмежити б’юрократичні перешкоди економіці. Але ці очікування можуть бути надто оптимістичні, застерігають фахівці. Олексій Плотников: “Парламентські вибори 2006 року не дозволять повною мірою працювати з економікою як з економікою, не враховуючи чинників соціяльних, не враховуючи чинників електорату, не враховуючи те, що треба приводити економіку перед виборами в стан, щоб електорат проголосував за ту силу, яка перебуває зараз при владі”.

І це стосуватиметься не лише внутрішніх справ, а й зовнішньополітичних перспектив України, її вступу до СОТ, уже не кажучи про зближення з ЄС чи НАТО, звертає увагу Жоржета Пуршо: “Сумніваюся, що вони багато чого зроблять до наступних парламентських виборів навесні 2006-го. Чи інтеґруватимуться вони швидше, а чи повільніше? Чи триватиме це їм довго? Так, це триватиме довго. Не думаю, щоб Україна хоч наблизилася до Брюсселя в серйозному розумінні до 2010 року, якщо не пізніше”.

Але тут із таким песимізмом не згоден Джеймз Миллар. Його надихає рішучість президента Віктора Ющенка, з якою той звільнив Юлію Тимошенко і пішов на домовленості з нинішньою опозицією. І хоча дати вступу України до СОТ чи ЄС прогнозувати зарано, її поступ буде швидший, уважає Миллар: “Я б сказав, що, коли Ющенко вирішив укласти угоду з колишніми супротивниками, багато хто вирішив, що це кінець усьому. Але виявилося, що все зовсім не так. Виявилося, що це політичне рішення дало йому досить добру підтримку. Я оцінюю це доволі позитивно. Гадаю, що Україна грає свої карти дуже добре. А от Росія, схоже, зі своїми картами обремізиться, і, думаю, це не піде їй на користь. Це піде на користь Україні”.

Як каже аналітик, якщо і Ющенко, і Єхануров утримають свій курс, Україна поступово інтеґруватиметься в світову економіку – й одного дня інтеґрується повністю.