«Чому Європа обертається спиною до України?». Таку тему розглядає британська газета The Guardian, в якій вийшла стаття білоруського опозиційного лідера Андрія Саннікова, який намагається відповісти на це запитання. 

«Здається, Європа ось-ось оголосить свій улюблений постулат: «Росія набагато важливіша для нас, аніж будь-яка інша колишня радянська країна». Так було завжди до війни в Україні. Європа не хоче, щоб її турбували», -- пише автор.

Однак Євросоюз, який стає схильним знаходити виправдання для російської агресії в Україні та вступати у взаємодію з пострадянськими диктаторами, випускає з уваги той факт, що Москва є загрозою для всієї Європи, наголошує Санніков.

«Європа не розуміє, що це війна проти Європи, а не проти України, і що Путін, якщо його не зупинять, зайде ще далі у своєму експансіонізмі та ревізіонізмі», -- застерігає він.

Існуванню України, на його думку, зараз найбільше загрожує не Росія, яка розв’язала війну в Україні, а Європа, яка дедалі більше виявляє неохоту допомогти Україні вижити. Зростає число європейських партій – і правлячих, і опозиційних – які підтримують Путіна, як і кількість окремих європейських політиків та інтелектуалів, які виправдовують російську агресію.

«Вони починають з «безпечного» проекту – Криму, про який уже майже забули не тільки в Європі, а й в самій Україні, і продовжують, кажучи, що федералізація (тобто дезінтеграція) буде корисною Україні», пише автор.

Вони пишуть листи, індивідуально й у групах, на підтримку Путіна. «Дедалі більше європейських аналітиків і журналістів стверджують, що Україна – це постійний безлад і нічого доброго не вийде із закачування в неї грошей поки вона не запровадить належне врядування».

Крім того,  євроскептики схильні підтримувати все, проти чого виступає Євросоюз (а отже, захищати Путіна та протестувати проти санкцій щодо Москви). Європа також хоче торгувати з Росією та радо приймає російські гроші, заплющуючи очі на їхнє походження, унаслідок чого багато політиків, аналітичних центрів, газет та інтелектуалів озвучують прокремлівську позицію.

До того ж Європа робить «смертельну помилку», за словами автора, легітимізуючи диктаторів у сусідніх з Росією країнах.

«Раптово Олександр Лукашенко, який ще вчора був європейським парією, сприймається вже навіть не як менше зло, а як авторитетний посередник і незалежний гравець на боці України», – пише Санніков. На «мирних» переговорах у Мінську, які стали пасткою, що дала змогу Путіну домогтися визнання терористів у Східній Україні, високий європейський представник ганебно проігнорував політику заборони Євросоюзом контактів на високому рівні з Білоруссю до звільнення там всіх політичних в’язнів.

Так само ЄС «спроквола засуджує» азербайджанського диктатора Ільхама Алієва, однак, водночас, запрошує його на саміт НАТО у вересні.

«Європа робить епічну помилку, дозволяючи собі ставитися до пострадянських диктаторів як до меншого зла, за допомогою яких можна віддалити путінську агресію. Мета Путіна, можливо, його головна мета, це зберегти та захистити цю «міжнародну корпорацію диктаторів» всіма засобами, щоб атакувати західні цінності та сам Захід», – застерігає автор.