Україна, Грузія та Молдова дедалі більше віддаляються від Росії і прагнуть зближення з Європейським Союзом. Газета ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНҐ присвятила цій темі статтю німецького журналіста Томаса Урбана під назвою ”Шлях на Захід”. У ній, зокрема, зазначається:

Багато українських публіцистів та політиків і передусім президент Віктор Ющенко переконані, що помаранчевої революції не було б без досвіду, який сотні тисяч молодих українців упродовж останніх років отримали на Заході. У зв”язку з цим у Києві так коментують візовий скандал, що нині розгорівся в Німеччині: дозвольте нашим студентам і надалі їздити на Захід! Справа в тому, що німецьке зовнішньополітичне відомство перейшло від однієї крайності до іншої. Якщо раніше практика видачі віз, схвалена міністром закордонних справ Йошкою Фішером, відкривала також для злочинців двері Європейського союзу, то тепер не тільки учасники студентського обміну, але й діячі культури та науковці мають проблеми з отриманням візи, -

читаємо в газеті ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНҐ. Повертаючись до прагнення колишніх радянських республік зблизитися з ЄС, автор статті згадує також про Грузію:

Так само розмірковує і грузинський президент Міхаїл Саакашвілі, який вже давно товаришує з Ющенком: Грузія належить до Європи, країна дивиться на Захід. Наприкінці 2003-го року з цієї збіднілої кавказької республіки разом з її ”трояндовою революцією” почалася хвиля протестів, яку політологи називають ”другою емансипацією у відносинах з Москвою”. Перший етап емансипації відбувся наприкінці 1991-го року, коли проголошення незалежності республіками поклало край примусовому державному об”єднанню Радянський Союз, -

нагадує газета ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНҐ. Водночас видання наголошує:

При цьому не йдеться про повне політичне та економічне віддалення від Росії, оскільки як Україна, так і Грузія залежать від російської сировини та джерел енергії. Крім того, велика частина експорту теж направляється до Росії. Саме через це в Києві та Тбілісі наголошують на подальшому стратегічному партнерстві з Росією. Водночас, реалізовуючи великі проекти на кшталт створення нафто- та газотранспортних систем, ці країни намагаються залучити до них західних партнерів. Оскільки вони не хочуть, щоб Москва, як це вже було в дев”яностих роках, використала газовий та нафтовий крани для того, щоб знову взяти під свій політичний контроль колишні радянські республіки, -

наголошує газета ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНҐ і веде далі:

Тому модель єдиного економічного простору, яку запропонував кремлівський лідер Володимир Путін, абсолютно нецікава не тільки для української та грузинської еліт, але й для керівництва невеличкої Молдови. Вони відкидають ідею спільної валюти, завдяки якій ”старший брат” отримав би важелі тиску. До того ж, вони не хочуть звести перешкоди на своєму шляху до Європейського Союзу. Друга причина віддалення від Москви має психологічну природу, оскільки Росія залишається непривабливою для молодої еліти в сусідніх країнах.

Далі газета ЗЮДДОЙЧЕ ЦАЙТУНҐ пояснює:

Путін, якому, здається, бракує відчуття гумору, і який, про що свідчать опитування, більше не користується такою великою популярністю серед населення, зупинив процес демократизації і фактично скасував свободу преси. Натомість у Чечні триває війна. Молоді люди в сусідніх країнах знають, що їхні однолітки в Росії повинні в разі призову до служби в армії рахуватися з відправленням на Північний Кавказ. Також через використання силових методів під час визволення заручників у московському театрі на Дубровці та в кавказькому містечку Беслан Путін втратив кредит довіри в колах російськомовної інтелігенції з колишніх радянських республік. У Києві своєю підтримкою східноукраїнського олігарха Віктора Януковича, сумнівне минуле якого пов”язане із злочинністю та КДБ, Путін сприяв тому, що освічений прошарок російськомовного населення відкрив для себе український патріотизм