2011 рік угорські політологи іронічно назвали періодом двопартійного консенсусу, адже ухваливши в парламенті чималу низку нових законів, правляча консервативна коаліція практично не брала до уваги думку трьох опозиційних партій. Ця тактика призвела до того, що лише в цьому році конституційний суд країни скасував дію трьох законів, а тенденційну політику проурядових партій у сфері мас-медіа, діяльності релігійних громад, конфронтацію з МВФ піддали жорсткій обструкції в ЄЄ і США.
 
Не співали дифірамбів чинному уряду й угорські виборці. «Бувають ситуації, коли людина протестує і закликає до спротиву інших громадян. Це не питання депутатської арифметики чи політичної вигоди, а радше, моралі, незалежно від того, скільки буде протестувальників, – наголошує керівник опозиційної парламентської фракції партії зелених Андраш Шиффер. – Треба просигналити суспільству, що йдеться не про якісь нав’язливі ідеї завжди незадоволеної опозиції, а конкретно про несправедливий для людей податковий закон, ухвалений двома третинами голосів проурядових партій. Це вже маємо справу з антиконституційним путчем, який позбавить виборців права у 2014 році змінити чинний економічний курс».
 
Владою діляться неохоче
 
В Угорщині майже півроку протестували профспілки працівників правоохоронних органів, пожежників, педагогів  за перегляд термінів виходу на пенсію і змін умов та оплати праці. Не в захваті від окремих законодавчих нововведень республіканців та християнських демократів бізнесмени, журналісти і банкіри.
 
«Вислів «антиконституційний» деякі угорські політики застосовують до всієї законодавчої практики парламентської більшості. Скажімо, у редакції повторного перегляду бюджету на 2012 рік аж до останньої хвилини перед ухваленням проурядова більшість все ще зважувала, які оптимальні цифри взяти за основу, хоча, здавалося б, їх уже обговорили. І такі зміни в останню хвилину перед голосуванням того чи іншого закону можна було спостерігати мало не щодня», – зауважує аналітик економічного щотижневика HVG («Тиждень світової економіки») Андраш Коша.
 
Не всім в угорському парламенті до вподоби, що правляча коаліція не має сильних політичних опонентів. Але в році, що минув, ніхто з опозиціонерів не міг цьому зарадити. «Три опозиційні партії чисельно не утворюють у парламенті навіть однієї третини від загального складу депутатів. Тому об’єднання опозиційних фракцій не грає ролі у сенсі ухвалення законів», – звертає увагу на несприятливу для менших партій розстановку політичних сил опозиційний політик Андраш Шиффер.
 
Та все ж мало хто з його колег очікував, що, крім нечисленної опозиції, існуючу законодавчу практику парламентської більшості об’єктивно оцінить конституційний суд країни. «У конституційному суді більшість членів, які делеговані проурядовими партіями, все-таки проголосували проти трьох законів, що свідчить про незаангажованість суддів у питаннях поточної політики», – наголосив, підбиваючи політичні підсумки 2011 року, оглядач щоденної газети «Мадяр гірлап» Чаба Салаї.
 
Демократія – це відповідальність
 
Серед забракованих у поточному році нормативних актів варто згадати закон про діяльність релігійних громад, який, за ухвалою угорських консерваторів, надавав перевагу лише, так би мовити, історичним церквам в Угорщині, ставлячи в нерівні умови інші конфесії. «Не тільки в США, але й у Євросоюзі стурбовані станом угорської демократії, – повідомив Іштван Някоу, депутат парламенту від опозиційної партії соціалістів. – Чому 15-тьом американським законодавцям, 10 з яких конгресмени-республіканці, і заступникові державного секретаря департаменту США так важливо знати, що відбувається з релігійними громадами в Угорщині? Не забуваймо, що так звані маленькі громади вірників у нас мають дуже великий вплив на Заході й особливо у США».
 
Політолог Марія Шмідт, директор музею терору в Будапешті, відповідаючи на запитання Радіо Свобода, так прокоментувала труднощі становлення громадянського суспільства в Угорщині упродовж 2011 року: «Демократія йде важко в багатьох країнах. Розбудова демократичного суспільства – дуже складна річ, адже доводиться мати справу з багатьма проблемами. Тому не треба себе тішити якимись ілюзіями щодо неї. Демократія є свого роду засобом укладення компромісу у розв’язанні суспільних проблем, але при цьому кожну мить за демократію треба боротися. А ще цей лад не є простим у тому сенсі, що вимагає від кожного відповідальності, а це не всім до вподоби».