Росія, яка контролює проходження суден до польських портів у гирлі Вісли, відмовляється полегшити умови транзиту.

Польща у відповідь погрожує прорити канал крізь свою частину Віслінської коси і у такий спосіб обійти російські пости і контрольовані росіянами водні артерії.

Як зазначає російська преса, Польща у такий спосіб з успіхом застосовує методики територіального тиску, відпрацьовані свого часу Росією
у спорі з Україною навколо Керченської протоки та Тузлинської коси.

Подібність між Тузлинською і Віслінською історіями оглядачі вбачають у тому, що в обох випадках суперечка точиться власне не за територію, а за використання водних шляхів.

Подібність можна помітити і в тім, що будівництво віслінського каналу – так само як і тузлинської дамби – подається виключно як ініціатива місцевої влади. Показово, що офіційна Варшава усіляко відмежовується від даної ініціативи. Так само, як колись це робила Москва.

Свого часу краснодарський губернатор Ткачов запевняв, що усе, що відбувалося на косі Тузла, було виключно його самодіяльністю. Сьогодні з подібними заявами виступають місцеві власті та бізнесмени польського міста Ельблонґа та Поморського воєводства.

І нарешті, при виправданні і тузлинського, і віслінського проектів посилаються на значний економічний зиск, а коли засуджують, - то посилаються на екологічні міркування.

Отже, на думку оглядачів, суперечка Росії та Польщі щодо Віслінської затоки практично ідентична суперечці Росії та України у Керченській протоці. Хіба що за єдиним винятком, що в даному випадку у невигідному становищі може опинитися Росія.

Від часу другої світової війни судноплавство у Віслінській затоці регулює російсько-польській закон, за яким затокою можуть проходити лише кораблі під прапорами Польщі та Росії.