Білоруська опозиція оголосила плани вуличних акцій протесту проти чинного президента Олександра Лукашенка. Із 21 вересня активісти руху «Революція через соціальну мережу» планують відновити щотижневі маніфестації у всіх великих містах країни, на 8 жовтня опозиційні партії збирають загальнонаціональні Народні збори. Чи має білоруська опозиція сили, щоб змінити політичну ситуацію в країні, чи зріс її потенціал в умовах валютної та економічної кризи? Про це Радіо Свобода розмовляло з білоруським політологом Олександром Класковським.

– Чи погоджуєтеся Ви з твердженнями, які лунають у незалежних білоруських ЗМІ, що в умовах економічної кризи та міжнародної ізоляції режим Лукашенка став наразі слабким як ніколи?
 
– Із одного боку, це дійсно так, тому що захиталася білоруська економічна модель, яку пропаганда подавала як якесь економічне диво. Насправді ж виявилося, що все тут трималося на російських дотаціях. Відповідно захитався і соціальний контракт влади з суспільством. Але, з іншого боку, це не значить, що режим відразу захитається та впаде у політичному сенсі. Тому що ним збудована владна вертикаль, потужний силовий кулак. І є також певні економічні ресурси – Білорусь іще може продавати державне майно. Тому думаю, що режим буде маневрувати, а коли треба, то буде показувати зуби, як це було минулого року 19 грудня.
 
– Чи є у білоруської опозиції авангард, який міг би запропонувати суспільству альтернативу, зміг би скористатися ослабленням режиму?
 
– По-перше, той авангард, який вів народ на майдан 19 грудня минулого року, потрапив під репресії, і досі три кандидати на посаду президента залишаються в тюрмі. По-друге, всією країною прокотилася ціла хвиля репресій, яка зруйнувала майже всі структури опозиційних партій та «третього сектору». Тому опозиція перебуває не в кращому стані щодо організаційного потенціалу, боєздатності та морального духу. Інший момент полягає в тому, що авторитет опозиції у суспільстві невисокий. Соцопитування показують, що хоча росте невдоволення населення і падає рейтинг президента, але це не веде до відповідного росту авторитету опозиційних партій.
 
– Тобто опозиція також ослаблена, як і Лукашенко?
 
– До певної міри так, це криза і організаційна, і кадрова, і моральна. Те, що за ними ось уже 17 років тягнеться цей шлейф поразок, свідчить, що і там мають бути зміни, має бути інша стратегія.
 
– Тим не менше, Олександр Лукашенко під тиском Заходу почав випускати політв’язнів із тюрем та неочікувано запропонував загальнонаціональний діалог, запросивши до нього і опозицію. Чи є надія, що такий діалог буде і що він буде плідним?
 
– Щодо діалогу, то тут є свіжа заява білоруського офіційного лідера. Вона зводиться до того, що жодних переговорів безпосередньо з опозицією не буде, а буде круглий стіл для діалогу між усіма політичними силами. Тут чудес не буде. Лукашенко з тих людей, які тримаються за кожну гілочку влади, і смішно було б думати, що він тримає в голові щось подібне до того круглого столу, який організував свого часу в Польщі Ярузельський із «Солідарністю». Віддавати повноваження він не збирається, а цю ініціативу хоче використати тільки для того, щоб зміцнити свою владу, щоб вислизнути з геополітичних лещат між Москвою та Брюсселем.