Щойно відсвяткувавши своє національне свято, Бельгія, схоже, зробила крок до завершення безпрецедентної політичної кризи. У цій країні ось уже понад 400 днів триває суперечка між валонськими та фламандськими політиками. Націоналістично налаштовані фламандці хочуть розділити країну, але проти цього виступають предстаники Валонії та Брюсселя. На тлі цих величезних інституційних розбіжностей, бельгійці ніяк не спроможуться створити постійний уряд. У п’ятницю нарешті прозвучали заяви про згоду восьми політичних партій сісти за стіл переговорів.

Прокинувшись після національних святкувань, громадяни Бельгії, після цілого року нечуваної політичної нестабільності, нарешті відчули деяку надію на покращення. Політики з нідерландськомовної півночі та французькомовного півдня країни оголосили, що сідають за стіл переговорів. Деякі місцеві політологи кажуть, що це історичний момент, адже Бельгія – сумнозвісний світовий рекордсмен. Це єдина країна планети, яка понад 400 днів перебуває у пошуках рішення – як створити кабінет міністрів та обрати прем’єра.
 
Парадоксально те, що навіть поглинута кризою, ця невелика держава з 11-ма мільйонами населення упродовж півроку успішно головувала у Раді Євросоюзу. До того ж, з-поміж 27 країн співдружності у бельгійців  одні з кращих показників економічного відновлення після недавньої світової кризи.
 
Ковток свіжого повітря у задушливу внутрішньополітичну атмосферу Бельгії дав голова валонських соціалістів Еліо Ді Рупо. Саме його пропозицію реформування країни два тижні тому категорично відкинули представники націоналістичної партії Новий Фламандський Альянс, що мають суттєву підтримку на півночі країни.
 
Чи переступлять політики через свої розбіжності?
 
Однак після тривалих переговорів, що затягнулися у червер до пізньої ночі, цей політик заявив, що більшість, тобто вісім партій, дали згоду розпочати діалог, початок якого запланований наприкінці серпня.
 
«Я приємно вражений тим, що попри величезну різницю та розбіжності у вимогах різних політичних формувань на переговорах цієї ночі вісім керівників партій проявили спільний інтерес, – каже Еліо Ді Рупо. – Я констатував, що у них з’явилася сміливість просуватися далі».
 
Цікаво, що саме йому король Бельгії Альберт ІІ щойно відмовив у припиненні місії так званого «форматора». Ця місія полягає у тому, щоб створити основу для переговорів між різними політичними силами, які врешті-решт домовляться щодо нового керівництва держави. Ді Рупо її здійснював з перемінним успіхом упродовж останніх декількох місяців.
 
Тим часом Барт Де Вевер, лідер прихильників незалежності Фландрії, які не погоджуються на переговори, після оголошених угод звинуватив у зраді нідерландськомовних соціал-демократів. Саме ця партія нарешті погодилася на діалог, таким чином вивівши з глухого кута політичну ситуацію Бельгії.
 
Самі ж бельгійці, хоч і плекають надію на розв’язання конфлікту між політиками, все ж сприймають насторожено будь-які обіцянки, яких від часу виборів у червні минулого року прозвучало чимало.