Президент Буш й інші лідери західних країн все ще святкують перемогу демократичної революції на Україні, але в інших колишніх республіках Радянського Союзу прокидається абсолютно інша реакція на те, що відбулося. Пострадянські лідери, які, як і колишні правителі України, займаються підтасовуваннями виборів, існують за рахунок корупції і практикують репресії, відчайдушно намагаються запобігти повторенню у себе "помаранчевої революції" або грузинської "революції троянд", пише сьогодні американська “Вашінгтон пост”.

За останні декілька тижнів вони заборонили опозиційні партії, ув´язнили самих своїх ярих опонентів і почали наступ на західні демократичні організації. Крім того, вони звернулися по допомогу за відомою адресою – до Кремля Володимира Путіна.

Минулого місяця Москву відвідав Нурсултан Назарбаєв, президент Казахстану. Багатостраждальну опозицію цієї центральноазійської республіки надихнули події на Україні, представники трьох опозиційних партій навіть відправилися до Києва. Назарбаєв, який влаштував у себе підтасовані вибори до парламенту буквально за місяць до українських, негайно відреагував на це. Він розпустив ведучі опозиційні партії, висунув звинувачення у несплаті податків проти місцевого представництва фундації Сороса, яка займається просуванням демократичних реформ, і подав позов за наклеп проти свого основного опонента Заманбека Нуркаділова.

Путін тепло прийняв Назарбаєва та пообіцяв йому укласти договір, за яким обидва уряди спільно розроблятимуть газові родовища. "Ми дані один одному Богом", – сказав казахський тиран російському лідеру.

Наступним в приймальні Путіна з´явився Аскар Акаєв, президент Киргизії. Правитель цієї маленької гірської республіки, що стоїть біля керма ось уже 15 років – на рік довше, ніж вона є суверенною державою, – Акаєв турбується не безпричинно. У нього парламентські вибори призначені на 27 лютого, й киргизька опозиція відкрито намагається повторити модель українського руху, вони, навіть, вибрали собі як символи жовтий колір і квітку тюльпана.

Акаєв намагався не допустити до виборів свого основного опонента, колишнього міністра закордонних справ Розу Отунбаєву, але це тільки ускладнило його позицію. Опозиція почала влаштовувати акції протесту на вулицях Бішкека, а парламент, виражаючи непокору, відмінив закон, що дозволяв відхилити кандидатуру Отунбаєвої. У зв´язку з цим Акаєв, який у минулому шукав партнерства з США, звернувся до Путіна. Минулого тижня в Москві він пообіцяв зробити нещодавно посталу в його країні російську військову базу "ключовим елементом безпеки Центральної Азії". Хоча про це не було сказано напряму, така постановка питання побічно допускає, що втратить своє значення американська повітряна база, яка з 2001 року використовується для операцій в Афганістані.

Деякі західні коментатори вважають, що невдала спроба зробити президентом України свого однодумця врозумила Путіна. Нічого подібного: путінське оточення, схоже, прийшло до висновку, що їх єдиною помилкою було те, що вони недостатньо зробили, аби подавити українську опозицію у зародку.

Поки борці за свободу піддаються репресіям на території колишнього СРСР (диктатор промосковської орієнтації, президент Білорусі теж недавно засадив свого найвірогіднішого опонента у в´язницю), Путін заспокоює автократів, що занервували, гостинністю Кремля і заманює економічними привілеями. Президенту Бушу, що обіцяв стояти на стороні демократичних реформаторів, яким загрожують репресії, є над чим попрацювати в Євразії – якщо він, звичайно, не боїться образити Путіна.