Підсумком візиту в Україну міністра оборони Литви Раси Юкнявічене стало підписання двох міжвідомчих угод, обговорювався також проект створення тристоронньої бригади LITPOLUKBRIG. Про українсько-литовське військове співробітництво та про те, чим є членство в НАТО для таких країн, як Литва, Раса Юкнявічене розповіла Радіо Свобода.

– Пані міністр, як би Ви охарактеризували українсько-литовські відносини у військовій сфері, враховуючи, що Литва – країна-член НАТО, а Україна не так давно оголосила про свій позаблоковий статус?

– На практичному рівні наша співпраця ні в якому разі не зменшується. Я налаштована оптимістично на те, що вона буде розвиватися й надалі. У першу чергу, ми в Афганістані в провінції Гор в місті Чагчарані очолюємо команду відбудови провінції, і 16 українських солдатів працюють там разом із нашими солдатами. Ми дуже добре працюємо там разом. А у минулій ротації – я тоді відвідувала наших солдатів, двоє з них були поранені – український лікар врятував життя нашому солдатові, пораненому в обличчя. У нас є новий проект разом із українцями в Афганістані: будемо навчати афганських солдатів обходитися з російськими гелікоптерами. Вони не тільки російського виробництва, але й українського – двигун українського виробництва. У вас є спеціалісти, у нас є спеціалісти, ще латиші та бельгійці. І ми починаємо спільний проект у Кандагарі на Півдні Афганістану. У нас є також один дуже серйозний проект разом із поляками. Польща висунула цю ініціативу…

– Наскільки я розумію, мова йде про створення українсько-польсько-литовської бригади, і тягнеться це як мінімум років зо два. І досі все тільки на папері?

– Навіть на папері немає. Цього року ми завершимо, я думаю, юридичні проблеми. Міждержавні договори завжди затягуються. До кінця цього року за планом ми повинні підписати всі угоди. А потім вже з наступного року, ми сподіваємося, розпочнеться практична робота цієї бригади. Я думаю, що це дуже позитивно буде і для України, особливо якщо дивитися на європейський вектор. І Європа рухається до того, щоб бути більш підготовленою не тільки до військових проблем, а й до можливих техногенних чи природних катастроф. Якби ми могли підготувати цю бригаду, щоб разом брати участь у військових групах Європейського Союзу, то, думаю, був би дуже добрий результат.

– Із іншого боку, як тоді бути з позаблоковим статусом України, адже навіть якщо бригада тристороння, то це вже певний блок?

– Ні, це не блок. Це не прописано в жодному договорі. Просто катастрофи і будь-які спеціальні ситуації не знають кордонів і блоків. А ми, як-не-як, близько один до одного і регіон маємо спільний. І те, що наші солдати змогли б краще діяти разом, я думаю, буде корисно і нам, і вам, і полякам, та й всім іншим.

– Ви зустрічалися з керівництвом Міністерства оборони, з секретарем Ради національної безпеки України. За Вашими враженнями, наскільки військове керівництво України готове до співпраці з європейськими державами?

– Я побачила дуже позитивні настрої щодо співпраці з Литвою. У нас із міністром Єжелем дуже добрі особисті стосунки, і зустріч була дуже теплою. Ми підписали два договори… Один оновлений договір про співпрацю між нашими міністерствами. Я думаю, що це добрий крок уперед.

– Що передбачає цей договір?

– Це такий стандартний договір, який підписують всі міністерства між собою, але там є деякі поправки, просто з огляду на реальності фінансування, такі технічні. Але те, що ми будемо співпрацювати і в майбутньому, я думаю, це дуже добрий знак після виборів в Україні, після того, як був сформований новий уряд, новий Президент. Те, що ми підтвердили своїми підписами, що ми будемо співпрацювати в тому ж дусі, я думаю, це найголовніше. І ще один такий договір із приводу нашої співпраці в Афганістані.

– Литва – член НАТО. Наскільки важливо для безпеки такої маленької країни членство в НАТО? Що це дає?

– Це – фундамент. Це те ж саме, що добрий міцний фундамент для будинку. Без фундаменту поставити дім – це поставити дім на рік, на півтора року. А ми будуємо свій дім цього разу, я думаю, не на короткий час, а на довгий, навічно. І це найголовніше, тому що ми знаємо нашу історію, ми знаємо, де ми живемо, ми знаємо, хто і що навколо нас, яка геополітична ситуація. І для нас це життєво важливо. Ми називаємо це «високою безпекою». А членство в Європейському союзі – це теж дуже важливо, і ці членства один одного підтримують. Отож я думаю, що зараз Литва живе саме в той час… кращого в нас не було в сенсі безпеки, якщо подивитися на століття назад. Звичайно, є виклики. Звичайно, ніхто не знає, яка буде ситуація через рік чи через 20 років. Ніхто не знає. Тому нам і потрібна ситуація, щоб ми не були самі.

– Яке, на вашу думку, місце України в архітектурі європейської безпеки?

– Ми, литовці, розуміємо ситуацію так: без демократичного розвитку, без вільної і європейської України ми теж не будемо почуватися безпечно. Це наш східний вимір. Це нормально, що кожна держава хоче бути оточена демократичними державами, з якими розвивається співробітництво. Так само і ми. Сьогодні кордон НАТО, кордон Європейського Союзу іде через Литву або ж по наших східних кордонах. Так само з Естонією і Латвією. І, звичайно, ми б хотіли, щоб на Схід від нас не було кордонів, а були б такі ж держави і народи, які йдуть тим же шляхом.