НАТО не відмовляється від політики розширення, незважаючи на плани модернізації організації. Про це запевнив Радіо Свобода посол США в НАТО Іво Даалдер, коментуючи підсумки саміту Альянсу, що відбувся минулими вихідними у Лісабоні. Американський дипломат також оцінив, як змінюються відносини НАТО з Україною, Грузією і Росією та як скорочуються видатки на оборону у провідних європейських країнах-учасницях Північноатлантичного Союзу.

– Хоча Президент України Віктор Янукович не поїхав до Лісабона, незважаючи на запрошення Генсекретаря НАТО, українські дипломати кажуть, що співпраця з НАТО нині просувається навіть активніше, ніж кілька років тому. Чи Ви погоджуєтеся з твердженням, що позаблоковий статус України не вплинув на практичну співпрацю України з НАТО?

– Кожна європейська країна має сама вирішувати, як вона хоче бути пов’язана з НАТО. Деякі наші найближчі партнери у Європі не належать до НАТО: Швеція, Фінляндія, війська яких беруть участь у наших операціях, є частиною нашої системи схвалення рішень. У комюніке (саміту в Лісабоні) ми чітко заявили про те, що хочемо мати добрі відносини з Україною, що рішення, чи вона хоче бути членом альянсу, чи ні – це українське рішення, а не наше, а ми його приймаємо, поважаємо. Але водночас це не означає, що співпраця має закінчитися. Навпаки. Існує Комісія Україна-НАТО, через яку ми будемо продовжувати співпрацю, зокрема, щоб допомогти Україні у проведенні оборонної реформи. Ми готові співпрацювати у будь-якій іншій сфері, в якій можемо. Наприклад, Україна бере участь в операції міжнародних сил в Афганістані, Косові, і ці контакти будуть продовжені. Якщо політика Києва щодо членства зміниться, то двері в НАТО для України залишаться відкритими.

– У Лісабоні відбулася найвища за рангом зустріч між представниками Росії і НАТО після російсько-грузинської війни 2008 року. Водночас Росія не виконала міжнародні зобов’язання, взяті після цього конфлікту. Чи Ви не думаєте, що така позиція західного світу може бути сприйнята Росією як слабкість?

– Ні, я так не думаю. Ми чітко заявили і на переговорах, і в комюніке, про свої очікування, що Росія виконає взяті зобов’язання. Це не змінилося. Питання полягає в тому, чи ми припиняємо спілкуватися з Росією, поки вона цього не зробить? Ця адміністрація вірить у те, що коли війна почалася, ми мали контактувати з Росією через спільну Раду. Рішення зупинити її діяльність було помилковим, і ми ніколи не повинні опинятися в ситуації, коли не говоримо один з одним, якщо в нас є принципові розбіжності. Навпаки, єдиний спосіб, як їх подолати – спілкуватися. Сам факт проведення зустрічі не потрібно бачити як здачу позицій, прийняття статусу кво. Навпаки, ми віримо, що контакти потрібні, щоб змінити становище. Ось що означала зустріч із Росією. Вона також знаменувала, що Рада НАТО-Росія не стосується лише Грузії. Нам потрібна співпраця з Росією, щоб протистояти викликам, таким як поширення зброї масового знищення, стосовно Ірану, Афганістану. У нас є порядок денний відносин із Росією, який має просуватися, але не коштом Грузії. Ми поважаємо територіальну цілісність Грузії, ми не визнаємо Південну Осетію та Абхазію інакше, ніж частиною грузинської території. І ці позиції були наголошені в Лісабоні і будуть наголошені і в майбутньому.

– Росія прийняла плани НАТО щодо європейської протиракетної оборони, що вже є цікавим розвитком подій. Але як така співпраця може відбуватися на практиці?

– Над деталями ми тепер спільно працюємо. Ми якраз створили робочу групу в рамках Ради НАТО-Росія, завдання якої почати шукати відповіді на запитання про умови співпраці. Ми очікуємо на звіт у цій справі до червня 2011 року, і тоді міністри оборони зустрінуться в рамках Ради НАТО-Росія в Брюсселі, щоб відповісти на всі ці запитання: який тип архітектури безпеки мається на увазі, як можуть співпрацювати дуже різні системи? Дуже важливо зрозуміти, що НАТО вирішило створити систему протиракетної оборони, щоб захистити всю територію НАТО. НАТО буде захищати НАТО. Не Росія, ніхто інший. На цій основі ми будемо розбудовувати співпрацю.

– Німеччина, Франція, Велика Британія –  всі вони скорочують видатки на оборону. Чи може НАТО зберігати авторитет як військовий союз, якщо кілька провідних учасників організації ріжуть військові бюджети?

– Скорочення оборонних бюджетів – це реальність фінансового клімату, в якому ми живемо, і тому це виклик для НАТО, але це також, щиро кажучи, можливість. Адже можна скорочувати видатки, починаючи робити більше разом. Це одна з тих речей, що дає НАТО можливість – з боку держав – робити менші інвестиції, щоб врешті досягти ліпшого результату. Наприклад, це стосується протиракетної оборони, про яку ми домовилися у Лісабоні. Кожна окрема держава зможе підключати свої радари до системи НАТО і таким чином отримувати інформацію не тільки зі своєї власної системи, але й усіх систем, під'єднаних до мережі.