НОВИНИ

12.11.2010 | Медовий місяць минув – «сватання» України триває (світова преса)
Джерело - Українська служба "Радіо свобода"

Західні видання констатують, що з жовтневим візитом Володимира Путіна до Києва «минув медовий місяць у двосторонніх взаєминах Москви і Києва, котрий тривав від обрання Віктора Януковича Президентом з лютого цього року». Експерти також вважають, що жоден із грандіозних проектів про злиття цілих галузей економіки Росії та України так і не реалізований, не дивлячись на великі сподівання Кремля. У Києві поки що сподіваються, як пишуть газети, на «подарунки» з боку Європи і не хочуть повертати свої погляди до митного союзу Росії, Білорусі і Казахстану. А в чомусь, наприклад у постачанні нафти, Київ і Мінськ домовляються навіть за спиною Москви.


Аналітик із «Джеймстаун Фаундейшен» Павел Кордубан приходить до висновку, що відвідини Києва у кінці жовтня російським прем’єром Володимиром Путіним стали своєрідним вододілом у стосунках Москви і Києва.


Цей візит показав, що Путіну не під силу не лише вирішити відмінності у торговельних підходах двох сусідніх країн, а й реалізувати до кінця хоча б один із прогнозованих сторонами з ентузіазмом весною економічних проектів.


Експерт із США констатує, що «попри сподівання Москви, не відбулося жодного злиття компаній двох країн ні в ядерній, ні в авіаційній, ні в газовій галузях.., тоді як російська сторона продовжує наполягати на незмінних газових цінах».


Москва і Київ так і не домовилися про умови злиття «Нафтогазу» з російським «Газпромом», Київ не влаштовує скидка у газовій ціни у результаті Харківських угод, а в «Газпромі» кажуть, що їх влаштовує ціна на газ в контракті від січня 2009 року.


Навіть у сфері ядерної енергетики, де відбулося найбільше просування у співпраці, все ж до кінця не вирішено, хто ж врешті будуватиме завод ядерного палива на українській сировині.


Під час перебування Путіна в Києві у жовтні, як зауважує американський експерт, сторони навіть на розглядали питання про вступ України до митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану, бо Київ попередньо пояснив, що пріоритетом для нього є угода про вільну торгівлю з ЄС, яка не дозволяє реально розглядати членство в проросійському митному союзі.


Тут також наголошено, що «небажання Москви забезпечити Києву повні гарантії нафтового транзиту змушує уряд України шукати інших партнерів для заповнення труби Одеса-Броди».


Московська ж «Нєзавісімая газета» наводить скептичні думки експертів щодо перспектив аверсного прокачування венесуельської нафти з Одеси до Білорусі. Хоча й 17 листопада відбудеться пробне прокачування невідомо чиєї нафти через нафтогін Одеса-Броди до Мозирського нафтопереробного заводу в Білорусі, експерти, все ж, кажуть, що «подальший розвиток подій тут залежить не лише від економічних розрахунків, а й від політичної воли сторін. Адже 19 грудня Лукашенко може програти президентські вибори і виявитися нелегітимним не лише в очах Європи, але й в Росії». Деякі експерти так і кажуть: «Москва вже приготувала сценарій «покарання» Білорусі за українсько-венесуельські успіхи».


Відомий британський видавець і бізнесмен Крістоф Леклерк стверджує на сторінках французької «Монд», що європейські лідери мають розвивати концепцію Великої Європи і «не грузнути у суперечках про розширення ЄС».


На думку Леклерка, в ЄС мають дбати про те, як використати величезний 250-мільйонний ринок на теренах Туреччини і пострадянському просторі. Автор малює перспективу створення в ЄС «загальноєвропейського ринку з 750-мільйонним населенням разом з Туреччиною, Україною і Росією шляхом створення спільного митного союзу і ринку праці». А в майбутньому, як вважає Леклерк, є перспектива «політичної інтеграції за зразком G20, коли аналогічний саміт E10 (Європа-10) міг би стати стартовим майданчиком для обговорення проблем загальноєвропейського ринку і до цієї десятки входили б Німеччина, Іспанія, Франція, Італія, Польща, Велика Британія сам Євросоюз, Україна, Туреччина і – з урахуванням готовності – Росія».


Для цього автор пропонує на сторінках «Монд» «розробити проект «багатошвидкісної» Європи з трьох концентричних кіл: зони «євро» (16 країн), Євросоюзу (27 країн) і третьої зони, яку варто ще визначити». Але ту вже ведеться мова про Туреччину, Україну і Росію.


Леклерк також сподівається, що у 2011 році, під час головування в ЄС Польщі, буде визначено «європейську перспективу України», а новий президент Росії у 2012 році стане «на позиції єврореалізму».


Для Туреччини вступ до ЄС також «залишається кінцевою метою», вважає цей британський видавець і меценат. На завершення Леклерк з ентузіазмом резюмує, що «прийшов момент відродити Велику Європу».



| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 1239. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект