НОВИНИ

24.12.2004 | Кремлівський доктор Джекил
Джерело - ProEUROPA

Завдяки Україні Володимир Путін може ослабити свою хватку, пише Нік Петон Уолш на сторінках „The Guardian” за 22 грудня 2004р.

...Цього не повинно було трапитися, принаймні, не у нас під боком - такі або приблизно такі настрої повинні панувати зараз в Кремлі. На Майдані Незалежності в Києві, центрі „помаранчевої революції”, загальна увага прикута до людини, яка представилася російським журналістом і чиї сьогоднішні вислови потрактували би в Москві непатріотичними. Ця людина хоче вибачитися за те, що відбулося від імені всіх росіян - багато хто з них не такі, як президент Володимир Путін. Ця людина жадає побачити в найближчому майбутньому такі ж наметові містечка на Червоній площі і сподівається на те, що російський лідер коли-небудь опиниться на лаві підсудних поряд з президентом України Леонідом Кучмою.

Для Кремля українські події прозвучали черговим тривожним дзвінком. “Ефективна тактика” (упередженість підконтрольних державі засобів масової інформації разом з розгромом опозиції), що забезпечила Володимиру Путіну підтримку з боку 74% населення і, як наслідок, перемогу на березневих президентських виборах, обурила українців і нагадала їм, що демонстрація сили з Москви не завжди обумовлена благими намірами. Зрештою саме це народне розчарування, а не суперечка в стані еліти, що управляє сьогодні колишнім Радянським Союзом, стало причиною втрати України для Росії.

Грубі помилки і поразка в наявності. Навіть найзатятіші прихильники Кремля, на кшталт улесливого тижневика “Итоги”, окреслили Україну як “найбільшу поразку російської зовнішньої політики за всю пострадянську епоху” і звинуватили Кремль у відсутності гнучкого мислення.

Але головна небезпека сьогодні полягає в тому, що і Москва, і Вашингтон і надалі слідуватимуть звичним для них стереотипам і поводитимуться так само, як і під час української кризи, перекладає „The Guardian” inosmi.ru. Володимиру Путіну, що втілює собою радянську підозрілість, схоже, доведеться докласти немало зусиль, аби обмежити себе в розмовах про те, що прихід Ющенка до влади - чергова спроба Заходу підібратися ближче до матінки-Росії.

Вашингтон у свою чергу залишається байдужим до слабкості Москви. В самий розпал українських подій Пентагон оголосив про виділення додаткових асигнувань у розмірі сорока мільйонів доларів на реалізацію програми бойової підготовки американських військ у Грузії, чиї кордони впритул підходять до рубежів Росії. Єдина в світі супердержава Америка одержима паранойєю відносно відсталої у військовому відношенні Росії і, замість того, аби спробувати зробити її своїм союзником, відчуває потребу розглядати російське політичне керівництво як свого ворога.

Сьогодні багато хто схильний переоцінювати те, як далеко готовий зайти Володимир Путін. Нещодавно він заявив, що Сполучені Штати прагнуть встановлення “диктатури у сфері міжнародних відносин”. Проте в ході своєї вчорашньої зустрічі з німецьким канцлером Герхардом Шредером російський лідер підкреслив, що готовий працювати і з Віктором Ющенком, і з його опонентом - діючим прем´єр-міністром України Віктором Януковичем. А минулого тижня президент Росії відзначив, що вступ України до Європейського Союзу не йде в розріз із російськими інтересами. На даний момент існує певна рівновага, підтримувана не тільки на догоду телевізійним камерам. Заходу необхідно виманити горезвісного доктора Джекила з Володимира Путіна.

Беручи до уваги невеселі настрої в Москві, де ось-ось повинні полетіти чиїсь голови, було би наївним вважати, що завдяки Україні російський президент послабить свою хватку (швидше, все буде з точністю до навпаки). Але саме це зараз необхідне Володимиру Путіну. Він може звільнити тих радників, що втягнули його в українську круговерть, але найголовніше зараз - показати, що політичне керівництво залишається так само сильним перед невдачами, як і в процесі досягнення успіхів.

Москві потрібно відмовитися від упередження, ніби Захід докладає всіх зусиль до руйнації Росії та щиро приділити увагу ідеї служіння демократії народу, а не держави. У відповідь Сполучені Штати, Європейський Союз і НАТО повинні врешті зрозуміти, що Росія не представляє небезпеки до того часу, поки її не притиснуть до стінки. Можливо, тоді розмови про наметові містечка на Червоній площі в 2008 р. здаватимуться чиїмось невдалим жартом.

 



| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2024. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект