Результатами візиту українського президента до Туркменистану поки що є підписання кількох угод, але жодна з них не стосується енергетики.

Проте, напередодні у президентському секретаріаті заявляли, що головними темами переговорів має стати саме енергетика, і, зокрема, можливості відновлення прямих поставок туркменського газу до України.

Натомість після офіційної зустрічі українського та туркменського президентів стало відомо лише про досягнення домовленості щодо створення міждержавної робочої групи, а також про підписання угод між дипломатичними, освітніми та агарними відомствами.

Самі президенти виступили лише зі спільною офіційною заявою дуже загального змісту:

“Взаємна інтеграція – це невід’ємна частина економіки стосунків. Я хотів би сказати, що 24 українські підприємства сьогодні зі своїм капіталом присутні на туркменському ринку і здійснюють понад півсотні проектів,” – заявив Віктор Ющенко.

Спеціальний уповноважений українського президента з міжнародних енергетичних питань Богдан Соколовський, який також був у складі української делегації, заявив, що він і надалі залишається оптимістом щодо можливості співпраці саме в енергетичній сфері, і що саме з цього питання сторони провели низку консультацій.

Оптимізм

Досить оптимістично налаштований і Олександр Тодійчук, президент Київського міжнародного енергетичного клубу та колишній спеціальний уповноважений України з питань Євразійського нафтотранспортного коридору, або ж програми Inogate. Він твердить, що завдяки пресі очікування від візиту президента Ющенка до Ашгабату були завищеними, але наполягає на важливості відновлення зусиль, спрямованих на отримання газу від іншого постачальника, ніж Росія.

Тим більше, що і Туркменистан шукає шляхів зменшення своєї залежності від Росії, як транспортувальника свого газу:

“Що стосується газу – то це досить проблемне питання, але якщо його не вирішувати, то ми його ніколи і не вирішимо. Я би не сказав, що цей візит, який ще не завершено, повністю завершився нічим. Ми повернулися до діалогу на найвищому рівні, а у Туркменистані це надзвичайно важливо, коли діалог відбувається на рівні президентів. З іншого боку, Туркменистан вже будує трубопровід до Китаю, і десь наприкінці цього року або на початку наступного року вже буде запущена його перша черга, якою йтиме туркменський газ через Казахстан, і Туркменистан відчує себе дещо вільніше. Бо постачальник газу теж хоче мати диверсифікований ринок, і велика узалежненість від Росії врешті решт стала його проблемою.”

Інша думка – шансів повернення немає

Водночас, керівник енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Саприкін вважає, що у найближчому майбутньому в України немає шансів повернутися до прямих газових контрактів із Туркменистаном – і не тільки через туркмено-російські угоди, але й через останні україно-російські газові угоди:

“На мою думку на сьогодні підстав для відновлення прямих контрактів немає. Я додам – на жаль. Це пов’язано з тим, що існує україно-російський контракт, який працюватиме до 2019 року, і там записані такі значні обсяги газу, які Україна не може взяти. Якщо до цього додати ще й якісь потенційні обсяги туркменського газу, то це взагалі стане неможливим. Росія відстоюватиме позиції контрактів, застосовуватиме штрафні санкції, якщо Україна і Туркменистан підпишуть якісь домовленості.”

Відсутність прямих контактів

До 2006 року Київ був головним покупцем туркменського газу, отримуючи до 35 мільярдів кубів. Проте після укладення на початку того року нових угод, згідно із якими монопольне право на постачання газу до України отримала компанія РосУкрЕнерго, прямі контракти з Туркменистаном були припинені.

Натомість єдиним покупцем туркменського газу від 2008 року стала Росія, уклавши контракт на покупку практично всього обсягу газу, який видобуває Туркменистан.

До світової економічної кризи, коли ціни на енергоносії стрімко і стабільно зростали, угоді ніщо не загрожувало. Проте, від осені минулого року російському Газпрому стало невигідно купувати туркменський газ по 300 доларів за тисячу кубометрів, тоді як газ власного видобутку навіть на експортних контрактах через особливості формули ціноутворення міг продаватися дешевше.