У рік свого 60-ліття НАТО опинилося між старими завданнями і новими викликами. Інтереси військово-політичного блоку, в якому тепер уже 28 членів, непросто збалансувати. Вони часом тягнуть політику НАТО в різні боки, і союзові стає дедалі складніше знайти компроміс.

Як зберегти свою головну місію колективної оборони в Європі та поєднати її з новими глобальними викликами, що постають перед союзом НАТО? Коротко аналітики називають ці два напрямки – Росія та Афганістан.

Росія, особливо після кавказької війни, – нагадування про те, що не можна скидати з рахунків загрози на самому європейському континенті, незважаючи на те, що Радянського Союзу вже давно немає, а «холодна війна скінчилася». Афганістан – це те, чим довелося і доведеться в майбутньому займатися НАТО, відповідаючи на безпекові виклики поза кордонами Європи, якими традиційно обмежувався Північноатлантичний союз.

На думку аналітика з лондонської Європейської ради з закордонних зв’язків Бастіяна Гігеріха, у місії в Афганістані як у краплі води відбиваються усі майбутні виклики, що постануть перед НАТО.

«Головними будуть питання розподілу навантаження між членами Альянсу, балансу між колективною безпекою та кризовим менеджментом. Гадаю, Афганістан є наріжним каменем у всій цій картині», – каже аналітик.

Важлива думка Вашингтона

Великою мірою рішення залежатиме від Сполучених Штатів, які один французький журналіст назвав колись кавуном серед яблук і горіхів, із яких складається НАТО. Після закінчення холодної війни погляд Вашингтона змінився з клінтонівського «найуспішніший оборонний союз в історії» до бушівського «найуспішніший військовий союз». Як говорять аналітики, мала лексична зміна означала великий стратегічний поворот – від Європи до глобальних завдань.

Як говорить вашингтонський аналітик із дослідницького центру RAND Corporation Стівен Ларрабі, доля операції в Афганістані визначатиме долю НАТО в очах Вашингтона.

«Більшість викликів, що постають перед США, є поза кордонами НАТО, і якщо союз НАТО буде неспроможний виконувати ці місії та відповідати на ці виклики, постане питання, навіщо він узагалі потрібен», – каже дослідник.

Європейці, надсилаючи своїх військових до Афганістану, не дуже поділяють занепокоєння Сполучених Штатів щодо цієї країни, але їх хвилює Близький Схід та пов’язана з ним проблема зростання загрози тероризму в Європі.

Європейська частина наближається до консенсусу

У самій Європі також намічається консенсус. По-перше, аналітики зауважують, що російсько-грузинська війна поховала ідею деяких європейських столиць про те, що «змін у Росії можна досягти шляхом співпраці». А по-друге, як зауважує Стівен Ларрабі, жодної «домовленості» про «зони впливу», які б означали припинення розширення НАТО, Вашингтон не допустить, бо це означало б «відмову від всієї західної політики після «холодної війни».

«Східноєвропейські союзники знають краще, ніж будь-хто, що Росія намагалася вибороти сфери впливу і що цим вона наполегливо займалася з кінця Другої Світової війни, якщо не раніше. Тож вони мають знати, що Сполучені Штати на це не підуть. Це є головне послання», – запевняє Ларрабі.

Аналітики кажуть, що «стара», чи Західна, Європа досі має застереження щодо серйозності загрози з боку Росії. Тому східні європейці готові підтримувати США по цілому світу, сподіваючись на їхній захист у разі російської загрози.

Це, власне, на думку аналітиків, і повертає НАТО до його головних цінностей – «захисту безпеки та інтересів його членів», чи то в Афганістані, чи то щодо Росії. Баланс між ними і означатиме баланс між колективними інтересами тепер уже 28, після вступу 1 квітня Албанії і Хорватії, членів НАТО.