Чим відрізняється Словацька Республіка – постсоціалістична країна від Словацької Республіки – повноправного члена Європейського Союзу, НАТО, якою вона є тепер?

Дати відповіді на це питання має розпочатий наприкінці жовтня масштабний проект співпраці українських та словацьких незалежних аналітичних центрів, покликаний сприяти посиленню діалогу двох країн у галузі європейської інтеграції. Конференції під назвою “Україна та Словаччина: обмін досвідом з європейської інтеграції” були проведені 21 жовтня Києві та 23 жовтня у Харкові.

Так Словацька Республіка, репрезентована політиками та кращими представниками експертного середовища, задіяного до дослідження європейської інтеграції та зовнішньої іполтики, заповнює прогалини у двосторонніх відносинах, що донедавна були особливо очевидними та тлі бурхливої та доволі інтенсивної співпраці організацій з України та Польщі. В данному випадку особливо важливим є той фактор, що проект стовідсотково фінансується за рахунок словацьких коштів, а не американських чи західноєвропейських, як це найчастіше буває в українсько-польських проектах.

Ініціаторами проекту виступають з українського боку Центр миру, конверсії та зовнішньої (ЦМКЗПУ) зі словацького – Словацька асоціація зовнішньої політики (САЗП). Фінансування проекту здійснюється нещодавно запровадженій програмі Словацького уряду, спрямованій на надання допомоги розвиткові співпраці з тими країнами і регіонами, які визначені пріоритетами зовнішньої політики Словаччини поза межами ЄС. Такими, згідно оприлюдненої напочатку 2004 року доповіді прем’єр-міністра Мікулаша Дзурінди, визначено країни Західних Балкан та Україну.

Проект, поданий спільно Дослідницьким центром САЗП та ЦМКЗПУ, виявився одним з перших переможців тендеру. До заходів, передбачених проектом, відноситься проведення конференцій у Києві та в семи регіональних центрах України, стажування українських фахівців у Словаччині, підготовка спільних досліджень.

Ось основні тези, що були виголошені під час конфененнцій у Києві та Харкові:

Досвід Словаччини засвідчує, що країна з авторитарними тенденціями, яка здійснила мирну зміну влади та конституційним шляхом повернулася на демократичний шлях розвитку, може у швидкі терміни надолужити відставання від інших європейських країн та стати провноправним членом Європейської спільноти. Як відомо, в Словаччині з 1993 до 1998 року діяв авторитарний прем’єр-міністр Владімір Мечіар, політика котрого зумовила значне відставання від інших країн регіону. Лише однозначний вибір на користь демократії та верховенства права, зроблений на парламентських виборах 1998 року, зламав негативні тенденції розвитку цієї країни.

Формування та ефективна реалізація легітимної та прозорої політики країни в галузі європейської інтеграції можлива лише у разі створення системи інституційних зв’язків між органами влади та громадськими організаціями. Метою є не тільки регулярне забезпечення органів влади професійними та неупрердженими висновками та рекомендаціями з актуальних проблем політики, але й надання процесу євроінтеграції суспільної легітимності. Таку функцію у Словаччини виконує “Громадський конвент щодо ЄС у Словаччині”, одним з основних фундаторів якого є САЗП. Конвент, у рамках якого працюють дев’ять робочих груп, представляє весь спектр суспільних інтересів. Процедура реєстрації членів Конвенту є доволі простою. В результаті біля 400 організацій задіяні до постійно діючого процесу формування позиції Словаччини в інститутах Європейського Союзу.

Серед напрямків діяльності робочих груп: Спільна зовнішня та безпекова політика ЄС, сільське господарство, регіональна політика, транспорт, бюджетно-фінансова політика та інші галузі. Рекомендації Конвенту приймаються голосуваням, мають офіційний статус та у абсолютній більшості випадків використовуються як офіційна позиція Словацької Респубілки в ЄС.

Таким чином експертне середовище отримало сталий і легітимізований канал впливу на процеси прийняття державних рішень, а держава – існтрумент, що забезпечує надходження професійної та незаангажованої інформації. Таким чином без особливих бюджетних витрат у Словаччині була вирішена проблемі якісного інтелектуального забезпечення її європейської політики.

Словацький досвід належить до історії, на яку в Україні не часто звертають увагу. Тут нерідко надають перевагу спекуляціям навколо “грузинських” та “югославських” сценаріїв. Проте саме досвід невеликої сусідньої держави дає відповіді на питання як скористатися шансом на мирний перехід влади із подальшими демократичними реформами. Шанс, особливо актуальний для Україні в цьогорічних виборів.