Тим часом Віктор Ющенко вирушає до Естонії з офіційним візитом; він зустрінеться з паном Ільвесом та іншими чільними посадовцями Естонії у вівторок та середу. Мова йтиме, зокрема, і про просування України до Євросоюзу.

Президент Ільвес вважає, що Україна мусить активно рухатися до ЄС: "Як Москва не вірить сльозам, так Єврокомісія не вірить риториці про євроінтеграцію".

Ми і надалі зацікавлені у співпраці з такими сусідами Європейського Союзу, як Україна, Молдова, Грузія. У нас є своєрідний рекорд: під час Помаранчевої революції до України поїхало спостерігачами більше чверті членів парламенту. Це, на мою думку, є гарним показником відношення естонців до України.

Бі-Бі-Сі: 1. Ви стали президентом Естонії, коли вона досягла своїх цілей – стала членом ЄС і НАТО; швидкими темпами розвивається економіка країни. Якими Ви бачите подальші стратегічні цілі розвитку Естонії і яка зараз, на Ваш погляд, її роль на міжнародній арені?

Т.Х. Ільвес: Щодо стратегічних цілей, то їх у нас є достатньо багато. В ЄС ми вже два з половиною роки і дотепер ми, в основному, вчилися у інших країн. Зараз настав час бути самостійнішими і активнішими.
Особливо враховуючи те, що за цей час було багато критики щодо нових членів ЄС, і ми відчували деякий тиск з боку старих членів.
Хоча, на мій погляд, ця критика не стосувалася Естонії, яка є найбільш „європейською”, тобто найбільш прихильною до ЄС. Особливо з огляду на те, що до приєднання до ЄС у нас було найбільше євроскептиків. Є багато країн, що радше шукають протиріччя з ЄС, Естонія ж шукає шляхи для тіснішої співпраці з ЄС. Це один напрямок.

	Президенти Буш та Ільвес під час нещодавнього візиту Буша до Естонії говорили про нові демократії

Другий напрямок – зміцнити свою роль в НАТО, і активніше співпрацювати з ним, бо тут ще є багато роботи. Третій напрям – активна праця у напрямі прийнятої в ЄС політики сусідства. Кожен повинен робити те, що в нього виходить найкраще.

У Естонії в цьому напрямі є дуже непоганий доробок, ми і надалі зацікавлені у співпраці з такими сусідами Європейського Союзу, як Україна, Молдова, Грузія. У нас є своєрідний рекорд: під час Помаранчевої революції до України поїхало спостерігачами більше чверті членів парламенту. Це, на мою думку, є гарним показником відношення естонців до України.

Бі-Бі-Сі: Які завдання внутрішньої політики ви вважаєте найбільш важливими і актуальними?

Т.Х. Ільвес: В Естонії живуть люди, що не належать до естонської нації, вони становлять третину всього населення. Я хотів би, щоб неестонці більше зближувалися з естонською частиною суспільства і більше впливали на суспільне життя Естонії. Я не хочу, щоб вони відчували себе чужими на естонській землі.

Коли з-за кордону лунають голоси про те, що треба захищати своїх співвітчизників у Естонії, я говорю, що це мої співгромадяни, мої співвітчизники, а не співвітчизники Путіна чи ще чиїсь; і саме Естонія має турбуватися про них. Я не вірю, що українці, що живуть в Естонії, відчувають себе співвітчизниками Путіна. Завдання інтеграції естонського суспільства я вважаю одним із найважливіших.

Бі-Бі-Сі: Порушуючи питання внутрішньої політики, хотілося б почути Вашу думку щодо долі пам’ятника радянському воїну в центрі Таллінна, навколо якого не вщухають серйозні політичні пристрасті.

Т.Х. Ільвес: Треба розуміти, що Бронзовий солдат для естонців є символом окупації, тому що після Другої світової війни відбулася лише заміна одного злочинного режиму на інший. Естонці дуже постраждали від німецької окупації, а її змінила радянська окупація, від якої естонці потерпіли ще більше. Мені здається, що пора дати правову оцінку злочинів радянського режиму, до яких, у тому числі, відноситься і організація штучного Голодомору в Україні.

Щодо долі пам’ятника, то вирішення цього питання відноситься до компетенції уряду і парламенту. Особисто я б радив не переносити пам’ятник із центру Таллінна, а змінити його значення. Я б перетворив цей пам’ятник на символ трагедії естонського народу. Бронзовий солдат може символізувати воїна естонського корпусу, який воював на боці Червоної армії. У той час як його брат був мобілізований у німецьку армію, а мати вислана до Сибіру. Це дійсно була трагедія.

В одному інтерв’ю Віктор Черномирдін сказав, що йому було б дуже шкода, якби Україна стала членом НАТО, бо тоді вона із країни „близького зарубіжжя” перетворилася б у країну „далекого зарубіжжя”. На мій погляд, Росії треба відмовитись від поділу незалежних держав на „близьке” чи „далеке зарубіжжя”

Бі-Бі-Сі: Чи вважаєте Ви причиною прохолодних відносин Естонії і Росії лише історичне минуле, чи на це є і інші причини?

Т.Х. Ільвес: Так, тут діють також і інші фактори. Не всі в Росії прийняли той факт, що Естонія стала незалежною державою. Це, на мій погляд, стосується і України. В одному інтерв’ю Віктор Черномирдін сказав, що йому було б дуже шкода, якби Україна стала членом НАТО, бо тоді вона із країни „близького зарубіжжя” перетворилася б у країну „далекого зарубіжжя”. На мій погляд, Росії треба відмовитись від поділу незалежних держав на „близьке” чи „далеке зарубіжжя”. Це просто незалежні держави, і я думаю, що вони, як і Естонія, не погоджується з паном Путіним, який назвав розпад Радянського Союзу найбільшою трагедією ХХ століття, а думають якраз навпаки.

Бі-Бі-Сі: Під час недавнього візиту Джорджа Буша до Естонії Ви сказали, що Естонія буде неухильно підтримувати держави „нової демократі” навіть тоді, коли інші країни будуть втрачати надію на успіх. На Ваш погляд, яка підтримка може бути найбільш ефективною?

В інтересах Естонії бачити Україну незалежною державою, яка самостійно вирішує, в якому напрямі їй рухатися, а не бути якимось „ближнім зарубіжжям”.

Т.Х. Ільвес: Найбільш ефективною підтримкою, на мій погляд, буде обмін досвідом, який Естонія набула під час підготовки до вступу в ЄС і НАТО. У нас є програми підтримки Грузії, України, Молдови. Ми посилаємо до цих країни своїх спеціалістів, а також проводимо навчання для спеціалістів безпосередньо в Естонії. Це технічні проблеми, але їх треба робити для реальної інтеграції до європейських структур.

Як Москва не вірить сльозам, так Єврокомісія не вірить риториці про євроінтеграцію, яка, можливо, непогана всередині країни, проте євроструктурам потрібно показати конкретні реальні кроки у цьому напрямі. Я особисто дуже підтримую Україну в її євроінтеграційних намірах і вважаю, що Україна обов’язково врешті стане членом ЄС і НАТО, хоча, можливо, це буде не так швидко.

Але Естонія також достатньо довго ішла до свої мети, і я знаю, як непросто це було. В інтересах Естонії бачити Україну незалежною державою, яка самостійно вирішує, в якому напрямі їй рухатися, а не бути якимось „ближнім зарубіжжям”.

Бі-Бі-Сі: Пане Президент, Ви завжди добре ставились до України. Це було особливо відчутно під час Помаранчевої революції. Як Ви можете оцінити теперішню ситуацію в Україні? Чи не вважаєте її реваншем антидемократичних сил?

Т.Х. Ільвес: Мені не личить оцінювати внутрішню політику країни. Не можу сказати, чи був це реванш. Ми можемо оцінювати зовнішньополітичні кроки держави. А також те, наскільки керівництво країни у своїй внутрішній і зовнішній політиці дотримується демократичних принципів, прийнятих міжнародною спільнотою. Для нас не так важливо, хто саме здійснює керівництво країною, ми не пов’язуємо своє ставлення до країни з окремими особистостями. Ми б хотіли, щоб Україна рухалася до європейської спільноти.

Бі-Бі-Сі: Враховуючи брак робочої сили в Естонії, чи не вважаєте Ви можливим, як один із способів вирішення проблеми, відкрити двері для трудових мігрантів, зокрема, з України? Якщо так, чи не буде це питання обговорюватися на зустрічі з президентом Ющенком?

Т.Х. Ільвес: Питання браку робочої сили в Естонії є достатньо складне. Ми не потребуємо будь-яких працівників, нам потрібні кваліфіковані спеціалісти – зварники, лікарі, інженери. Це компетенція уряду, але моя особиста думка така, що в разі потреби Естонія буде надавати перевагу трудовим мігрантам з країн Євросоюзу. Це наш обов’язок. У нас вже працює 3 тисячі працівників з Польщі. З січня наступного року до ЄС приєднаються Румунія і Болгарія, і при необхідності ми будемо запрошувати працівників з цих країн. Якщо вони не зможуть задовольнити наші потреби в робочій силі, тоді будемо дивитись на інші країни із-за меж Євросоюзу.