Останнім часом російський концерн „Газпром” привернув до себе підвищену увагу не тільки українців через суперечку навколо цін на газ. Цей концерн нині цікавить і німців, оскільки їхній колишній канцлер Ґергард Шредер погодився очолити комітет акціонерів компанії-оператора Північно-Європейського газопроводу, який на 51 відсоток належить „Газпрому”. Серед інших власників німецькі енергетичні компанії - E.ON та BASF. Для Юрґена Рота, автора популярних у Німеччині книг про корупцію та організовану злочинність у Росії, „Газпром” є синонімом корумпованості.

Що конкретно дозволило німецькому публіцисту стверджувати подібне? З цим запитанням ми звернулися до самого Юрґена Рота:

 „По-перше, звичайно, тому, що деякі члени правління „Газпрому” або представники дочірніх компаній цього концерну причетні до корупції. Як приклад назву Альфреда Коха. Всі ці люди прибули із Санкт-Петербурга. Нагадаю й про те, що один з колишніх членів правління „Газпрому” дістав надзвичайно велику суму грошей і поклав їх на рахунок у Швейцарії. Швейцарська прокуратура повідомила мені, що йдеться про два мільярди доларів. „Газпром” має й дочірнє підприємство, до діяльності якого, як повідомляється, причетні керівники злочинних угруповань з Узбекистану. Досі не закрито справу посередницької фірми „Євралтрансгаз”. Підозрюють, що нею неофіційно керує Семен Могилевич, якого вважають одним з лідерів, так званої, російської мафії. Перелік подібних прикладів можна продовжувати. Не доводиться сумніватися лише в тому, що „Газпром” - це міцний конгломерат, в якому корупція відіграє головну роль.”

А чому ніхто в Росії не розслідує факти, про які Ви тільки що повідомили?

 „Мені відомі справи, розслідування котрих зупинили, а частину співробітників, які намагалися вести слідство та дізнатися подробиці, перевили на інше місце служби. На щастя, в Росії досі є чесні працівники органів МВС та прокуратури. „Газпром” – це держава в державі, тому не існує жодних шансів вжити щось проти всієї цієї протиправної діяльності. Це стосується не тільки Росії, але, скажімо, й України, відносно керівництва якої мали місце спроби шантажу. Те саме відбувається і в Польщі. Зараз новий уряд цієї країни намагається розслідувати діяльність „Газпрому” у Польщі. Там відбуваються якісь зміни, але в самій Росії найближчим часом  - принаймні за Путіна - нічого зроблено не буде.”

В Україні „Газпром” звинувачують у тому, що концерн вдався до політичного шантажу, аби таким чином помститися за проєвропейську позицію Києва. Чи може Німеччина стати жертвою такого шантажу?

 „Звичайно може, як і будь-яка інша країна. Для цього достатньо лише повідомити про незгоду з політикою Володимира Путіна з тієї чи іншої причини. Тоді й виникне велика небезпека того, що нам або перекриють газовий кран, або підвищать ціни на газ так, щоб це болісно вдарило по рядових споживачах. Хвиля обурення громадськості Німеччини, викликана згодою колишнього канцлера Ґергарда Шредера очолити раду акціонерів компанії-оператора Північно-Європейського газопроводу, дещо вщухла. Чому німці так швидко примирилися з тим, що трапилося?

 „Для мене це велика загадка. Можливо, це пов”язано з Різдвом – святом любові до ближнього і комусь дуже хочеться забути про всю цю історію. Але те, що трапилося, - це великий, можливо навіть найбільший скандал у Німеччині. Те, що хвиля обурення вщухла, можна пояснити й тим, що, як я гадаю, політична еліта Німечини не дуже добре знає, що собою являє „Газпром”, яку політику провадив цей концерн у минулому та з ким він був пов”язаний. Тобто, я пояснюю це відсутністю знань про російські структури. І нарешті, і це найголовніша обставина, - ми залежимо від поставок газу та нафти з-за кордону, і тому воліємо мовчати, а не голосно кричати, що власне й слід було б робити в цій ситуації.”