Британці вщент зруйнували священне правило проекту «Європейський Союз»: повноваження та влада завжди передаються лише в бік та на користь ЄС. Велика Британія не лише знищила це правило, вона взагалі покинула цей проект. Свобода та незалежність перемогли.

50 стаття Лісабонського договору була вписана лише, як «фасад демократії», чим по суті Європейський Союз і є. Навіть, коли у березні 2017 року, лише на дев’ятий місяць після перемоги на історичному референдумі, Тереза Мей підписала та відправила до Брюсселю лист про ініціювання Британією статті 50, єврофанатики та євробожевільні сприйняли це лише як, свого роду, політичний та вимушений жарт.

Коли прийшло прозріння, що то не жарт, а британці готові боротися за демократію та свободу, ЄС розпочав війну. Війну проти, ще тоді, свого члена.

Тереза Мей була Remainer, вона голосувала проти Brexit і стала прем’єром, після краху Кемерона лише на тлі повного владного паралічу в лавах консерваторів. Тепер вже цілком очевидно, що ганебний текст «Угоди про вихід» писався єврократами у Брюсселі за повної згоди Мей та її ключових ставлеників в уряді. Справа навіть не в злощасному «бекстопі», який буквально «розривав» Об’єднане Королівство на шматки. Сама та Угода, фактично, переводила Британію в стан колонії ЄС. А британці голосували не за угоду про вихід, британці голосували за вихід. І за свою свободу британці, як викуп, повинні ще були заплатити ЄС 35 мільярдів. А за свободу не платять.

Це, напевно, диво, що уряд Мей впав. Напевно, лише диво врятувало Британію від потрясінь. Напевно, британці, а також консерватори, нарешті усвідомили, що це боротьба на смерть. Джонсон це зрозумів. І це розуміння було доведено тим, що навіть модифікована «Угода про вихід» яка пройшла через парламент, фактично, вмерла в буремних водах справжнього геостратегічного побоїще, що розгорнулося навколо «Угоди про торгівлю та співробітництво».

Було абсолютно зрозумілим, що ця угода буде підписана в останню мить. Так воно й трапилося. Чого хотів досягти ЄС, це лише максимально нашкодити Британії, аби залякати інших, щоб вони навіть і не думали про свій вихід. Тому і «Угода про торгівлю та співробітництво» була приречена.

З кожним днем, коли розкриваються деталі тих паперів, стає зрозумілим, що компроміси були неможливі. А сама угода просто не витримає тієї божевільної динаміки, що розгорнулася в Європі. З перших днів нового 2021 року, коли Угода повинна була запрацювати, ЄС розпочав справжню війну проти Великої Британії.

Кордони ЄС, фактично, закрилися перед британськими вантажними машинами. У Дуврі – величезні черги для того, аби тільки оформити митні та прикордонні документи. У звичайних водіїв вантажівок митники та прикордонних із Нідерландів та інших країн забирають їх власну їжу, яку вони взяли в дорогу. Магазини Північної Ірландії страждають без нестачі товарів, тому що ЄС не дозволяє їх ввіз, трактуючи територію провінції, як свою митну зону. Французьки рибалки вторгаються в суверенні води Британії. Теж саме витворяють і іспанські рибалки та ще на фоні провокацій з боку іспанських військово-морських сил навколо Гібралтару.

Відкрита силова політика за домінування в Європі. Погрози, шантаж, залякування, обман – повний набір інструментів реальної силової політики з боку євробожевільних та євроідіотів. Так навіщо ж Джонсон тоді ризикував багато чим, щоб ту, нікому непотрібну «Угоду про торгівлю», все ж таки підписати? Лише, аби зараз вказувати на неадекватність ЄС? Тоді це просто сміхотворно та небезпечно.

Як було зрозумілим від самого початку цього стратегічного зіткнення, будь-які документи, або втрачають свій сенс відразу, або роблять ситуацію нестерпною, коли ті угоди стають відверто небезпечними. Нічого підписувати не треба було. Жодних сумнівів у тому, що, максимум, через півроку ситуація нормалізувалася. Іншого виходу просто не було б.

ЄС у вільному падінні та розпаду. BREXIT просто прорвав греблю і у цей пролом невдовзі хлинуть інші. А Британії треба просто допомогти тим, хто вибере свободу та незалежність, як це зробила вона сама.