Цілковито недемократичні, авторитарні та напівзакриті режими Близького Сходу збагнули абсолютно, що вони можуть, незабаром, втратити дуже багато, якщо не все, в разі не укладання угод із Ізраїлем. Швидкість, із якою готувалися тексти угод, безпрецедентна, навіть беручи до уваги стрімке наближення виборів у США. Всі чудово також розуміли, що в разі перемоги Джозефа Байдена, ніяких таких угод взагалі не буде. Сплячий Джо вже пообіцяв повернути США до страшної та вбивчої іранської ядерної оборудки. Абсолютно природньо, тому що саме Байден був та залишається одним із ключових прихильників того стратегічного безумства.

Кремль мовчить. Путін збагнув, що підписані в Білому Домі «історичні» угоди, фактично, знищують підвалини російської стратегії на Широкому Близькому Сході. Іранський режим надсилає прокльони всім, хто є причетним до цих угод та прямо погрожує неминучими покараннями. Клерки в Тегерані публічно висловлюють те, що не можуть собі поки дозволити у Москві. Але ж, лише на початку року кремлівський диктатор, майже, тріумфально був в Ізраїлі та влаштовував геополітичні шоу на заходах, які сам Кремль й фінансував.

В принципі, угоди між Ізраїлем, ОАЕ та Бахрейном не могли не бути не підписані. Інакше, довелося б підписувати угоди, або у Москві, або у Тегерані. Тобто не угоди, а тексти капітуляцій. Всі чудово розуміли, що надзвичайно хиткий силовий баланс у регіоні незабаром повинен був рухнути. Після 15 вересня 2020 року він і рухнув на користь США, Ізраїлю та країн Перської затоки.

Об’єднані Арабські Емірати та Бахрейн – ключові ланки загальної силової політичної архітектури Затоки. Бахрейн – це «дім» для 5-го флоту США та гарантія незалежності Бахрейну та не тільки його. ОАЕ – це, фактично, вирішальний союзник Вашингтону в регіоні й без стратегічного партнерства з Абу-Дабі всі вирішальні прожекти США в регіоні приречені. Саудівська Аравія - інший вирішальний союзник США, вичікує. Але таке вичікування буде нетривалим. Якщо подібну угоду укладуть із Оманом, у Ер-Ріяда не залишиться вибору.

Анкара робить фатальні помилки, брутально атакуючі угоди. Анкара, свідомо, або несвідомо, повертає себе до союзу Москви-Тегерану-Хезболли, із якого вона з такими втратами вирвалася. Прозріння незабаром наступить, але чи не стане воно вже непотрібним? Часу у Путіна та Хаменеї зовсім небагато.

За красивими фразами угод всі чудово розуміють, що вони виключно про владу у цілому Широкому Близькому Сході на декілька десятиліть наперед. Хоча зараз проектувати свої дії так далеко, це, фактично, межувати із безумством. І ці угоди про владу спрямовані, в першу та головну чергу, проти іранського режиму. Значить союз Москви та Тегерану повинен лише зміцніти. Якщо хтось не зрадить, а це вкрай мало реально.

В Києві мовчать. На Банковій могли, хоча б, формально привітати підписантів, як пам’ять про загиблих в авіакатастрофі над Тегераном лише декілька місяців тому. Фундаментальний примітивізм на Банковій та на Михайлівській вже нікого не вражає. Він вже нікому не потрібний. В України, як буферної держави у новітній «санітарній» геополітичній зоні, після угод 15 вересня 2020 року, знову з’явився черговий історичний шанс. Не тіште себе ілюзіями, що цей шанс буде використаний. Дональд Трамп недарма чітко сказав: «Я виграю й без України».