Ми не знаємо зараз точно, чим керувався Борис Джонсон вносячи до британського парламенту Біль про внутрішній ринок Великої Британії? Чи це дійсно є такий необхідний крок по максимальному захисту інтегрованості Королівства після абсолютного розриву із ЄС, чи це є досконало прорахований, але вкрай провокуючий та ризикований політичний вчинок? Єдине, що ми знаємо та спостерігаємо, так це небачена істерія Європейського Союзу, яку можна хіба що порівняти із істерією, яка охопила ЄС після історичного британського референдуму 23 червня 2106 року.

Шок полягає також й в тому, що після історичного вердикту британців минуло вже чотири роки, а Британія ще неймовірно міцно пов’язана з «проектом ЄС». Так, Тереза Мей, захопивши, або прийнявши, падаючу владу від Кемерона, була Remainer. Це вона готувала безумний проект «Угоди про вихід», який коштував їй кінця прем’єрства, але неймовірно дестабілізував цілу Британію. Страшна примара північно – ірландського «бекстопу», яка була записана Мей в тій жахливій угоді, нікуди не зникла і зараз вона з’явилася знову. Лише за чотири місяці до поновлення повної та беззастережної незалежності Великої Британії.

Шок полягає також і в тому, що «Угода про вихід», яку готував Джоносн, мало чим відрізняється від «Угоди Мей». Хіба, що страшний пункт щодо «бекстопу» був модифікований. Все інше, по суті, залишилося без будь-яких серйозних змін. Зараз все це вибухнуло.

Так, Лісабонський Договір передбачає ухвалення угоди про вихід із державою, яка вирішила покинути ЄС. Але, ця умова не є обов’язковою. Британія та британці витратили дуже багато сил та політичного капіталу, та втратили дуже багато дорогоцінного часу, на ту злощасну «Угоду про вихід». А алгоритм був абсолютно простим: «Великій Британії повинен був вихід із ЄС, а не угода про вихід із ЄС». Мей свідомо тягнула із направленням листа до Брюсселю із ініціалізацією статті 50 «Лісабону». Жодних сумнівів, що все було узгоджено із євро-фанатиками та євро-божевільними, як в ЄС, так і в самій Британії. Тепер Британія жорстко розплачується за ті страшній дії Мей та її уряду. Уряду, в якому більшість становили противник BREXIT.
ЄС керувався тільки єдиним принципом – максимального покарання Британії та британців, аби жоден із її членів, що залишився, й не думав про свій вихід із «ever closer Union». Тільки мудрість та останній інстинкт британців зупинив падіння їх країни до провалля, із якого виходу немає. Провалля, до якого зараз стрімко падає проект «ЄС», та, що найбільш страшно, європейські країни, які долею історії опинилися заручниками цього божевільного дійства.

Можливо, Борис Джонсон та його найближчі соратники і помічники, на кшталт Каммінгса, збагнули, що насувається. Збагнули за чотири місяці до свободи, що ту свободу можна втратити, або втратити єдність Британії. Саме цим керуються єврократи. Вони розуміють, що вони можуть втратити все. BREXIT ніколи не був про гроші, про економіку, або про інституції. BREXIT був, є та буде лише про владу та про майбутнє Європи.

Біль про внутрішній ринок Британії – це також про владу та майбутнє Європи. А також про єдність Об’єднаного Королівства. Ось чому така нічим неприхована істерика в Брюсселі.

В принципі, варіантів залишилося два. Або, британський парламент ухвалює цей біль і 31 грудня 2020 року Велика Британія стає вільною та абсолютно незалежною. Або, уряд Джонсона відступає, знову діє за Угодою про вихід і ризикує втратити, як мінімум, Північну Ірландію. Потім питання із Шотландією може вирішитися, майже, автоматично. Путін у 2014-ому році робив все для відділення Шотландії. Зараз Путін та ЄС разом бажають повного знищення Британії.