Анкара чудово розуміє, що будь-який прояв слабкості, або найменший відступ, може дуже швидко привести до стратегічної поразки та неминучого падіння влади Ердогана. Стратегічний баланс, що зараз склався у Лівії та навколо Лівії, просто не дозволяє Туреччині відступити.

Анкара та Ердоган прийшли до єдиного правильного висновку: Туреччина, фактично, одна і Туреччина має достатньо сил, аби захистити та примножити свої національні та стратегічні здобутки. Анкара та Ердоган усвідомили абсолютно, що зараз, влітку 2020-го, вирішується доля, фактично, цілого Середземномор’я.

Дипломатична активність всіх гравців навколо Лівії та цілого регіону – від Мадриду до Тегерану – поза уявою. Це вірна ознака, що незабаром можуть розпочатися військові дії. І одночасно – майже цілковитий параліч всіх існуючих структур, які повинні були, хоч якось, втримувати баланс, який вже зруйнований. Просто треба подивитися на Каїр та відчайдушні спроби режиму Сісі врятувати та врятуватися. Але, з Білого Дому просто натякнули режиму у Каїрі, від кого він, в принципі, залежить. Невже, в таких умовах, Путін зможе дотиснути Сісі? Путін – це не Брежнєв, а Сісі – це не Насер, у кінці кінців.

В напрямку до Сірта рухаються колони турецьких підрозділів. Туреччина однозначно заявила у своєму ультиматумі: «Ми можемо зупинитися тільки тоді, коли Хафтар та його прибічники покинуть Тріполі та Сірт. Інакше - війна». Зараз все йде саме до війни. Якщо розпочнеться битва за Сірт, тоді війна у Сирії буде здаватися лише ігрищами у дитячому садку.

Кремлівський володар у великому сум’ятті, можливо, вперше за дуже багато років. Він вже відкрито вмовляє та навіть плазує перед Ердоганом. Він благає прийняти в Анкарі Лаврова та Шойгу. Відповідь жорстка: «Ні». Фактично, у Кремля не залишилося важелів, щоб зупинити Анкару. І у Кремлі також чудово розуміють, що через дуже короткий проміжок часу – тиждень – два, все може для Москви завершитися. А тоді точно постане питання щодо присутності Росії у Сирії. Висновок один – Путін також не може відступити у Лівії.

Зараз наближається момент, коли може вже не існувати іншого виходу, як війна між Росією та Туреччиною у Лівії. Парадоксальне, але й шокуюче, що як і Анкара, так і Москва, у зіткненні навколо Лівії, фактично, залишилася наодинці: ані союзників, ані союзів, ані коаліцій. Хоча, абсолютно природні параметри силової політки.

У НАТО – цілковита «смерть мозку», а Франція просто знищила ту безглузду та ідіотичну операцію Альянсу у берегів Лівії. Напевно, у Москві був шок спостерігати за «стратегічною єдністю» поміж «союзниками», особливо Туреччиною та Францією. А в Анкарі, можливо, схожі відчуття, спостерігаючи, як Париж та Каїр відмовляються від коаліції із Кремлем щодо Лівії, але, передусім, щодо цілого Середземномор’я.

Абсолютно зрозуміло, що хтось один повинен перемогти. Справа вже давно не про Лівію. Як й те, що справа була не про Сирію, а про цілий Широкий Близький Схід. Зараз прямо перед нашими очима розгортається битва за Середземномор’я.