Перші три етапи китайської комуністичної глобальної війни завершилися. Червоний режим Сі крушив всіх підряд, як найбільш жорстких та небезпечніших своїх ворогів, передусім США Трампа, так й найближчих союзників, включаючи Кремль Путіна та Пхеньян Ина. аби виключити будь-які непередбачені обставини.

Зараз все стало кришталево зрозумілим, як й прогнозувалося – вирішальний удар спрямований на недопущення другої перемоги Президента Трампа. Дональд Трамп чітко та абсолютно вірно заявив, що Пекін та Москва будуть робити все для перемоги Джозефа Байдена. Тому, абсолютно природнім і стало тотальне цементування союзу Пекіну – Москви- Тегерану – Пхеньяну.

Перший етап – біологічно – бактеріологічний, багато в чому, досяг мети. Мерзотне, дикунське, бандитське Black Lives Matter – це, в тому числі, результат цього першого етапу. Зараз, коли пекінські монстри зрозуміли, що перша атака комуністичного вірусу не зламала волю американців, а скоріш за все, згуртувала їх, вони різко посилили всі наявні інструменти цього етапу. Для цього, як й повинно бути, ЦК КПК почав «громити» всіх – від Норвегії до Данії за, немовби, отруйного лосося, до знову припинення авіасполучення комуністичної Піднебесної із зовнішнім миром й, логічно, до знову закриття власних міст та регіонів.

Другий етап китайської війни – енергетичний, фактично, провалився, хоча й завдав величезного удару по нафтовому серцю США – Техасу. Поки що невідомо, чи той удар зміним політичну прихильність техасців до Трампа? Але те, що Кремль домовився із Саудівською Аравією та США, Пекін не забуде.

Третій етап – підготовка до силового, також вже став історією. Всі необхідні дії та кроки – від Північної Кореї до Австралії, зроблені. Тепер почався найбільш жорсткий та вирішальний етап – силовий. За усіма вимірами для Сі іншого й не могло статися. Та, скоріш за все, ЦК КПК й не припускав іншого. Визначальне те, що ЦК КПК не вийде, або більш точно, не в змозі вийти за кордони Азіатсько -Тихоокеанського ареалу, застосовуючи силові механізми та політики. Але до голосування у США, Пекін хоче дійти сааме до тієї межі, за якою розширення цього ареалу може бути, майже, автоматичним.
Напрямки ударів Сі та його червоної зграї є абсолютно зрозумілими.

Перший – Австралія. Сі буде робити все можливе, або неможливе, аби зруйнувати австралійську економіку й паралельно, замикаючи навколо Австралії військово-блокадне кільце.

Другий удар – Тайвань. Червоні пекінські монстри підуть на все, аби підкорити Тайвань своїй волі.
Третій напрямок – Гонконг. Треба буде відвертими в тому, що, скоріш за все, доля Гонконгу, на жаль, вирішена. Схоже, що все вже запізно.

Четвертий напрямок – Південно-Китайське море із проектуванням сили на Філіппіни, Малайзію, В’єтнам та Бруней. Важко збагнути, хто, окрім США, може втрутитися, аби хоча б призупинити цю нещадну експансію ЦК КПК?
П’ятий напрямок – Індія. Делі ще й далі хоче залишатися спільно із Пекіном членом БРІКС?

Те, що кривавий режим Ина нищить всі домовленості із Трампом, якщо вони взагалі були, абсолютно очікувано. Те, що Путін почав наступи на всіх напрямках – від Лівії, Сирії до України та Біларусі, також абсолютно очікувано. Те, що режим мулл у Тегерані готовий сприяти всім намірам Сі, абсолютно природньо.

Питання зовсім в іншому: чи піде силовим шляхом Президент США Дональд Трамп? Справа зовсім не у «Сплячому Джо», який програє. Справа в тому, що після виборів у листопаді пекінська кліка може бути вже так стратегічно далеко, що перемога Трампа, може бути, майже, нічого не варта.