Кремль, немовби, спостерігає осторонь, як Близький Схід невідворотно та впевнено рухається до війни. Видається, що Путін разом із Асадом просто добивають опозицію та терористичні формування на сирійській території, як і було заплановано майже чотири роки тому.

Насправді, заключні бої в Сирії, є прелюдією до наступного етапу довгострокової близько-східної стратегії Кремля. Перемога у Сирії була просто її необхідним чинником. І саме битва за Сирію надала Путіну сформувати дуже серйозну та потужну коаліцію, яка докорінно змінила геостратегічний баланс на Широкому Близькому Сході.

Я зараз просто можу із відвертою гіркотою сміятися на всіма тими, хто заявляв, що мої передбачення, та головне, перестороги, щодо справжніх стратегічних намірів Кремля та російського диктатора на Близькому Сході, були безумними та нікчемними. Я можу сміятися над всіма ними, але не буду, тому що в Сирії, загинуло, як мінімум мільйон невинних людей. Й в тому числі, їхня загибель на совісті тих в Україні та за її межами, хто сміявся над моїми прогнозами.

Путін послідовно та безжалісно знищував все та всіх у Сирії та за її межами, хто чинив опір кремлівській стратегії. Він рішуче та цілеспрямовано створював та розширював новітній союз, саме союз, а не альянс, заради встановлення стратегічного контролю над життєво важливим регіоном. Сирія, Іран, Хезболла, повстанці в Ємені, повстанці у Лівії – то була прелюдія до головного. Коли в лоно цього союзу впала Туреччина, баланс сил в регіоні змістився виключно у бік саме цього союзу.
Як надовго? Як виглядає, мінімум, на майбутнє десятиріччя. Питання в тому, яким буде Широкий Близький Схід, коли цей, можливо невірно визначений, термін завершиться?

Так, поза всіляких сумнівів, вирішальна провина за те, що сталося там, лежить виключно на безумній банді Обами – Байдена – Клінтон – Керрі. Ключовим жахом їх зловісних, та головне, свідомих дій, стала «іранська ядерна оборудка». Так, Президент Трамп зробив єдине правильне рішення, вивівши США із того геополітичного злочину. Та чи не було це запізно? Невідомо.
Що відомо, так це те, що Трамп вагається, або не знає, що робити далі. З кожним днем таких вагань ситуація для США та їх союзників, а їх й так дуже мало, буде ставати все складнішою, заплутаною та такою, що буде лише відвертати нинішніх союзників від Вашингтону. Причому, чим ближче день виборів у США, тим небажання Трампа діяти там, буде лише на користь та на посилення союзу Москви – Тегерана – Дамаску – Анкари. Так Трамп може втратити все – і президенство, і Близький Схід.
Дональд Трамп припустився, напевно, найгіршої своєї помилки з дня перебування у Білому Домі, відмінивши свій власний наказ бомбити Іран. Якщо такий наказ взагалі був. Зараз Іран, жодних сумнівів у тому, що за наказами Кремля, встановлює контроль над Протоками, захоплюючи кораблі, та запускаючи балістичні ракети. В Ємені повстанці-хусіти продовжують різанину. А в Сирії кров ллється не те, що ріками, а океанами. І вже всі мовчать, або, майже, мовчать, як у Вашингтоні.

Борис Джонсон може хоч якось почати допомагати Дональду Трампу, або вмовити його почати діяти на Близькому Сході. Або навпаки, Трамп, розуміючи весь жах ситуації, що погіршується вже щоденно, на зустрічі із Джонсоном, заявить, що відступати далі вже неможливо. Може статися так, що не BREXIT стане загрозою для уряду Бориса Джонсона. З цим, тобто BREXIT, майже, все зрозуміло. А саме Близький Схід.

Путін та його союзники це знають. Ось чому захоплюють саме британські кораблі. І ось чому встановлюють С-400 в Туреччині. А Туреччина ще в НАТО. А може вірно навпаки: «А чи існує ще НАТО, якщо там ще Туреччина?». Знову ж таки, вирішувати вже саме та разом – Трампу та Джонсону. А Туреччина на межі розпочати небачену в її сучасній історії на схід від Єфрату, роблячи зіткнення, майже, невідворотнім.