Час для Вашингтону перемогти у Венесуелі втрачений. Вирішальний момент, як видається, був у січні, коли доля режиму Мадуро могла бути б визначена, як й подальша доля самої Венесуели. Ми можемо не знати всіх деталей, які не дозволили режиму впасти. Та вони нам і не потрібні. Ми знаємо, що шанс був втрачений, режим Мадуро перебрав на себе стратегічну ініціативу, а дії США із союзниками все більше нагадують дії відчаю.

Як видається, головна помилка Білого Дому полягає саме у постаті лідера опозиції. Гуайдо – ліво-центристський політик й, скоріш за все, саме його ідеологічна прихильність увійшла у протиріччя із світоглядом нинішніх лідерів Білого Дому. Це протиріччя, у підсумку, призвело до нинішнього тупикового стану.

Все, що зараз залишилося Майку Помпео, так це їздити по регіону, зустрічатися із його лідерами, які прихильні до США, утворювати нові коаліції та альянси, та відвідувати табори венесуельских біженців.

Те, що відбувається зараз у Венесуелі, скоріш за все, набагато гостріше переживає Джон Болтон. Він від самого початку виступав за таку стратегію, яка б не залишила жодних шансів для боліварського режиму у Венесуелі, або, майже б, не залишила. Такий підхід називається силовою політикою. Як виглядає, виграв підхід Помпео. І тепер держсекретар їздить по таборах венесуельських біженців та клянеться, що в арсеналі США та союзників є безліч варіантів. Тільки, напевно, забуває додати, всі ті варіанти залишаються та, скоріш за все, залишаться на папері. А союзницька солідарність із державами Південної Америки, які бажають зміни режиму у Венесуелі, буде слабшати щоденно.

І навпаки, стратегічна ейфорія у Москві, Пекіні, Тегерані, Стамбулі та Гавані буде тільки наростати, перетворюючись у реальний стратегічний здобуток. Недарма Лавров із рідкісною дипломатичною відвертістю заявив, що час для Сполучених Штатів втрачений. І що США хотіли переможного бліцкригу у Венесуелі, який не вдався.

Тепер, коли, напевно, найгірше для режиму Мадуро позаду, розпочнеться, як і його реставрація, так й закріплення союзу Москви – Пекіну – Тегерану-Анкари – Гавани на венесуельській території. Путін, Сі, Хаменеї та Ердоган зроблять все, щоб у Венесуелі не повторився сирійський сценарій, Попри всю схожість розвитку подій, різниця між Сирією та Венесуелою величезна.
Помпео заявляє, що США не дозволять хазяйнувати у «своєму власному подвір’ї», кажучи про Венесуелу. Вже дозволили. А що ж тоді Кремль буде казати про Україну? Чим тоді Україна є для Росії? Але, Кремль зробив дуже багато для себе в Україні. Білий Дім не зробив для себе у Венесуелі майже нічого.

Чому до берегів Венесуели не підійшла авіа-несуча ескадра та не націлила ракети на стратегічні цілі режиму? Чому до кордонів Венесуели не підійшли американські підрозділи? При цьому, майже гарантовано, що уряди Колумбії та Бразилії не особливо б пручалися такому розміщенню? Чому над Венесуелою не утворена зона, заборонена для польотів, в першу чергу, військової авіації із Росії та Куби? Чому не заблоковані морські шляхи, які ведуть до основних венесуельських портів? Такі нагальні та стратегічні питання можна задавати та задавати. Але, навіщо, коли реальність цілком інша.

Тепер, схоже, Білому Дому нічого не залишається, як замикати блокадне кільце навколо Венесуели. Пам’ятаючи про страхітливі помилки блокади режиму Кастро у перші місяці та роки його існування. А також зробити все можливе, щоб стратегічний баланс сил у регіоні зупинився скочуватися на користь Путіна, Сі, Хаменії ,Ердогана та Діас-Канеля.

Й, скоріш за все, треба дуже серйозно замислитися щодо нового венесуельського лідера опозиції.