Південна Америка аксіоматично не могла залишитися поза аркою сучасної силової конкуренції, що охопила цілий світ. Південна Америка просто повинна була «замкнути» цей ланцюг ланкою, якої не вистачало. Венесуела лише стала такою абсолютно природньою ланкою. Не була б Венесуела, була б інша країна Латинської Америки. Кандидатів вистачає – Болівія, Нікарагуа, Куба, Уругвай.

Те, що вибір історії впав саме на Венесуелу, просто потужно підсилює рівень силового зіткнення та робить результат цього зіткнення все більш непередбаченим.

Вже чисто заради цікавості було дізнатися кількість держав у таборах, на які розділився світ щодо Венесуели, а не те, хто на якому боці опиниться. Картина, яка вийшла, не надихає. Що набагато більш турбує, що США залишилися, майже, наодинці. Брати до уваги ЄС із його «монтевідео форматом» - це повне знущання над здоровим глуздом у нинішніх умовах. Дуже подібній іншим, схожим форматам, які зробив, або підтримує ЄС. Та головне, що ЄС вже давно помер на геополітичній карті світу. Ще з днів перших захоплених військових українських баз у Криму.

І навпаки, в іншому таборі сконцентрувалися дуже потужні гравці – впевнені, нахабні та безжалісні. Досить назвати лише Москву, Пекін, Стамбул та Тегеран. Як виглядає, вони не відступлять. Як вони не відступили у Сирії та перемогли. Як вони не відступили в Україні й перемогли. Як вони не відступили у Лівані й майже перемогли.

Білий Дім, як виглядає, допустив стратегічну помилку, яка, може, коштувати дорого. Знову ж таки, як виглядає, президент Трамп виступав за військову інтервенцію у Венесуелу. Джон Болтон, однозначно, був за таку інтервенцію. Майк Пенс, майже точно, був за військове вторгнення. Але, схоже, що таку необхідну єдність зруйнував Держдеп на чолі із Помпео. З кожним днем розгортання кризи у Венесуелі й не тільки, Держдеп нагадує, ні, не Держдеп Тіллерсона, а Дерджеп Клінтон та Керрі за часів Обами. Кремль, ЦК КПК, іранські мулли та турецький диктатор це бачать та чудово відчувають.

Час, майже точно, втрачений. Сумним підтвердженням такого висновку може слугувати дзвінок Помпео Лаврову. Це – реальне визнання провалу. Лавров, фактично, знущався над американським державним секретарем. Як результат, на обрії безкінечні переговори у різних форматах, а режим Мадуро буде лише зміцнювати своє становище. Як все це схоже із Сирією.

Поки що немає великої крові? Так вона може политися у будь-яку хвилину. У Сирії, вісім років тому, теж закликали до стриманості. Результат – мільйон вбитих та аль-Асад при владі. Теж саме в Україні. Теж саме в Ємені. Теж саме в Лівії. І якщо Венесуела запалає по-справжньому, тоді Південна Америка стане неперевершеним місцем побоїща. І США можуть знову опинитися наодинці. А Росія – ні.

І ще одне, дуже важливе. Гуайдо, схоже, неправильний вибір Сполучених Штатів. Гуайло – лівий. А Венесуела неодмінно потребує правого лідера, на кшталт нового бразильського президента.

І ще – Трамп та його найближчі соратники буди праві щодо Порошенко із самого початку, коли вони лише дізналися про його існування. Те, що Порошенко із своєї зграєю не визнають Гуайдо було абсолютно очевидно. Кремль же не визнав.

Якщо «венесуельські» перемовини між Москвою та Вашингтоном розпочнуться, а все до цього йде, тоді для України можуть наступити чорні часи. Вони наступили відразу, як путінський соратник – Порошенко дорвався до влади. Тепер, коли «стратегічний» обмін Венесуели на Україну стає все більш вірогідним, це вже можуть бути дуже чорні часи.