Істерика та вий, що стояли над Україною після Хельсінської зустрічі Дональда Трампа із російським диктатором у липні, забути вкрай важко. Всі, так звані українські «експерти із зовнішньої політики», підігріті чітко скерованими «незалежними» ЗМІ, спрямували всі свої ідіотські оцінки та висновки, ні, не проти кремлівського монстра, а проти президента США Трампа.

Нічого дивного. Всі ті «експерти та аналітики» боролись проти Трампа та його соратників, та продовжують це робити зараз. Вони всі бажали бачити лише Хілларі Клінтон президентом, даючи, або не даючи, собі ради, що Клінтон була та залишається однією із найвідданіших союзниць Кремля у США. Так саме, як й кремлівський холуй Порошенко, який мріяв лише про перемогу Клінтон, є та залишається найближчим соратником кремлівського монстра.

Всі вони програли. Після «Хельсінкі» геостратегічна силова боротьба лише посилилася. Не могла не посилитися за всіма напрямками – від Далекого Сходу до Південної Америки. Тому що, у «Хельсінкі» переміг Трамп. Це було вкрай важко зрозуміти, або відчути, відразу після завершення того зібрання. Та, особливо, на тлі істерії після спільної прес-конференції. Це відчувається та стало реальністю лише зараз – Трамп переміг у Хельсінкі.

Питання другого саміту між американським лідером та російським диктатором було лише питанням часу. Фундаментальне інше – які будуть геостратегічні параметри, коли Трамп та Путін зустрінуться знову? Джон Болтон був відправлений до Москви із завданням посилити стратегічну перевагу США над Росією та спробувати зробити таку перевагу, майже, незворотною.

Рішення про майбутній вихід із ДРСМД було лише інструментом стратегічного тиску на Кремль. Але, тиском небаченої ваги. Путін та його банда відкрито перелякалися. Як й путінські союзники в Європі – від Парижу до Берліну, до Брюсселю й далі. Але, доля ДРСМД була лише прелюдією до головного.

4 листопада Дональд Трамп вводить небаченої потуги санкції проти Ірану на виконання вірного рішення щодо виходу із ідіотсько - божевільної «іранської ядерної угоди». Таке рішення потягне за собою тектонічні стратегічні зсуви, наслідки яких спрогнозувати зараз, фактично, неможливо. Путін у люті та тваринному страху. Втратити підтримку тегеранського режиму – це для Кремля буде невідворотнє. Багато чого ми побачимо після 4-го листопада.

Болтон, як виглядає, прямо заявив кремлівському хазяїну – на Близькому Сході, на Далекому Сході, на Кавказі Трамп не буде проводити ніяких «червоних ліній». Білий Дім Трампа просто буде захищати американські національні інтереси всіма методами та засобами. Схоже, що у Кремлі це взяли до уваги. Але, взяти до уваги це одне. Погодитися на практиці – це абсолютно інше. Тим більше, коли «береться до уваги» співробітниками КГБ.

Путін не відступить. Відступити його змусить лише сила, включаючи, силу військову. Джон Болтон це знає відмінно. Ось чому був використаний ультиматум у вигляді погрози щодо ДРСМД. А якщо Трамп не виконає цю погрозу? До сьогодення він виконував все, що анонсував та декларував. Якщо Трамп вірний собі, тоді він виведе США із того, вже непотрібного та небезпечного, договору до зустрічі із кремлівським монстром у Парижі 11 листопада. Але, та зустріч у Парижі буде лише проміжною до зустрічі головної – у Буенос-Айресі через три тижні. В аргентинській столиці, як виглядає, може розвернутися справжнє геостратегічне побоїще.

У Москві на переговорах із Болтоном не згадувалися Україна. Це цілковито зрозуміло. Путін захищає свого ставленика. Трамп ненавидить Порошенко й тому Болтон жодного разу не підіймав у Кремлі українське питання. Для Трампа питання кремлівського слуги Порошенко та його зграї було, є та залишається закритим. Питання в іншому – чи домовляться Трамп та Путін щодо України в Аргентині? Якщо Дональд Трамп туди поїде.

Залишилися ще проміжні вибори. Звичайно, що Путін, Порошенко, Меркель, Макрон та вся та про-путінська зграя роблять все, аби виграли демократи. Але, якщо навіть це раптом трапиться, наслідки для всіх них будуть ще більш катастрофічними, аніж це сталося після перемоги Дональда Трампа у листопаді 2016 року.