Кремлівський хазяїн вирішив надати переляканому та спантеличеному Ердогану мінімум у Сирії для того, щоб через деякий час, отримати для себе максимум, й не тільки у Сирії.
Що означає намір утворити «демілітаризовану зону» в Ідлібі, навряд чи, хтось знає достоменно? Що, майже, точно зрозуміло, так це те, що ісламістські угруповання, на кшталт аль-Нусри та аль-Каїди, з Ідлібу без спротиву не підуть, із зброєю, а тим більш, без зброї. Що також, майже, цілковито зрозуміло, що «поміркована» опозиція в Ідлібу теж, навряд чи, складе зброю, розуміючи, що її потім знищать.
Як виглядає, питання полягає в іншому: «Як довго протримається та уявна «демілітаризована зона» та хто першим її окупує, коли домовленості між Путіним та Ердоганом рухнуть?».
Зрозуміло, що Анкарі потрібна буферна зона біля свого південного кордону із Сирією. Але ж санітарного кордону потребує там також й Росія. Кремлівський хазяїн вчора у Сочі, майже, прямо про те й сказав. Значить, через деякий проміжок часу, Путін почне неймовірний тиск на свого «союзника» Ердогана щодо контролю над північно-західними сирійськими кордонами. Тегеран, звичайно, буде на боці Кремля, тому що режим мулл вже дуже задоволений передачею йому контролю над східними та південно-східними провінціями у Сирії.
Також зрозуміло, що за так звану «зону демілітаризації» Путін вимагав від Ердогана серйозних економічних та торгівельних сатисфакцій. Ось чому до Сочі, разом із Ердоганом, прибули турецькі міністри економіки та фінансів.
Та для Путіна вчора у Сочі головною була виключно силова геополітика. Зони впливу у Сирії, зони впливу поза Сирією, розвиток стратегічного балансу після остаточної перемоги у Сирії, доля союзу Москви – Тегерану – Анкари – Дамаску після такої перемоги та інше.
Путін вчора у Сочі, немовби, трохи відступив. Але що він вимагав головного від Ердогана? Скоріш за все, дозвіл на майбутню присутність російських військ на турецькій території, чудово розуміючи, що Туреччина, фактично, вже знищила своє членство в НАТО на тлі зруйнованого південного флангу Альянсу.
І друге, через Ердогана Путін ще більше тисне на свою іншу соратницю – Меркель, через яку він також успішно знищує НАТО. Кремлівський мрійник знає, що через тиждень Ердоган летить до Берліну. Вчора у Сочі Путін зробив все можливе, щоб турецький президент у Берліні просував, майже, виключно, його, кремлівський порядок денний. Хоча, це не велика проблема для найближчих та багаторічних соратників – Путіна та Меркель.
Вашингтон мовчить. Вашингтон у Сирії вже нічого не робить, а лише пасивно спостерігає та коментує.
Кривава іронія може полягати в тому, що вчорашні сочинські домовленості між двома союзниками, вже не діють, коли Путін був поінформований про збитий російський літак-розвідник. Кремлівський диктатор тепер має повне право сказати диктатору в Анкарі: «А я ж попереджав й тепер Росію нічого не стримує». Немовби Росію, до збиття Іл-20, щось стримувало. Тоді вже, майже, точно, що скоро на сирійсько-турецькому кордоні стануть асалівські та путінські війська.
|