Згідно досліджень Гарвардського університету в США, з 12 торгівельних воєн у минулому, 16 завершувалися військовими конфліктами.

За всіма ознаками, адміністрація Трампа цілком свідома щодо такого потенційного розвитку своїх стратегічних відносин із Китаєм. Більше того, Білий Дім Дональда Трмапа, дуже вірогідно, буде максимально наближати той момент, коли військова конфронтація може залишитися єдиним варіантом.

Введення тарифів на 34 млрд. доларів виглядає, як лише попереджуючий «постріл», або як акт першого залякування, на тлі того, що дефіцит у торгівлі між США та КНР досягнув приблизно 900 млрд. доларів (!) на користь пекінського комуністичного режиму.

Звичайно, що миттєві дії у відповідь з боку КНР, також були, свого роду, елементами «стримування», які теж, майже, не в змозі похитнути економічні підвалини Сполучених Штатів. Але, істерика у вищих владних кабінетах Пекіну набирає обертів. Сі та його комуністичні кормчі чудово розуміють, що перші ознаки економічної, а потім, соціальної, дестабілізації, можуть стати кінцем їх необмеженого правління.

Трамп абсолютно правильно сказав, що мита та тарифи, які були введені 6 липня, є лише початком. Тим самим, давши зрозуміти, що реальна мета початку ведення торгівельної війни із КНР – є підпорядкування стратегічного розвитку в Азійсько-Тихоокеанському регіоні національним інтересам США та їх найближчих союзників, передусім, Японії, Південної Кореї, Австралії, Нової Зеландії, Індонезії та Філіппін.

Погроза з Білого Дому, що наступний удар буде значно потужнішим та обчислюватися 500 млрд. доларів, змусив комуністичних керівників Китаю терміново шукати союзників у новітній та найбільш жорсткій торгівельній війні сучасності. Погляд Пекіну, передусім, звернувся до Європейського Союзу. Поки що безрезультатно. Але, як довго? Багато хто чудово пам’ятає, як Меркель після провалу переговорів із Трампом, публічно заявила, що ФРН та ЄС будуть шукати партнерів саме у Китаї. Пекінські комуністи такого пасажу не забули. Не забув його й Трамп.

Торгівельна битва між США та КНР співпала, та не могла не співпасти, із прямим геополітичним зіткненням США із Іраном. Тегеран – один із найближчих союзників Пекіну у союзі Москви – Тегерану – Пекіну – Дамаску.

Одночасне введення мит та тарифів, та започаткування вкрай жорстких санкцій проти режиму іранських мулл, ще до 8 серпня – дати виходу США із «іранської ядерної угоди» - однозначне свідчення того, що стратеги у Білому Домі спланували та почали здійснювати наступ одночасно за двома напрямками. Хоча, напевно, вони чудово розуміли, що така стратегія лише посилить вищевказаний союз. Але, цей союз посилювався б й надалі, чи започатковували б свої каральні дії США, чи ні.

Саме тому, останній вояж Майка Помпео до Пхеньяну завершився крахом. І що залишилося від «Сінгапурської декларації» Трампа та Ина? Тому, Трамп, Росс, Мнучин, Болтон повинні бути непохитні. Торгівельна війна проти Китаю – це не просто торгівельна війна. Це – передусім війна проти комуністичного Китаю, проти одного із головних стратегічних суперників США. Суперника, який швидко перетворюється на ворога, яким, по суті, був завжди.