6 квітня 2017 року Президент Трамп надав наказ на знищення частин сирійської армії ракетами «Томагавк», як виключний акт людського неприйняття та відрази після застосування режимом аль-Асада хімічнох зброї. Відчай був викликаний приблизно 60 вбитими сирійцями. А де ж тоді був відчай на тлі вбитих приблизно 700 тисяч сирійців?

Після того 6 квітня, Москва, Дамаск та Тегеран зрозуміли, що можна й надалі безкарно продовжувати втілювати свою стратегію щодо Сирії й не тільки щодо Сирії. Невдовзі до цього союзу приєдналася й Анкара. А турецька операція «Оливкова гілка», дозвіл на проведення якої був отриманий із Кремля, майже, намертво «прив’язала» Ердогана до союзу Путіна – Хаменії –аль-Асада.

Але те що трапилося ввечері 7 лютого 2018 року та продовжувалося до ранку 8 лютого, як виглядає, докорінно відмінно від того, що відбулося 6 квітня 2017-го. Ще невідомо, чи Трамп безпосередньо віддавав наказ на застосування сил американської армії на захист Сирійських демократичних сил у відповідному районі провінції Дейр-аль-Зор? Але те, що Трамп був поінформований щодо тієї американської операції – безсумнівно.

Після використання армією США гелікоптерів, танків та артилерії, коли, за різними даними, були знищені, як мінімум сто солдат сирійських та інших військ, в тому числі, як інформують, сім російських солдат, перед Путіним, Роухані, Ердоганом та аль-Асадом постали великі виклики.

Перший виклик – чи зупинити бойові дії в провінції Ідліб, яка є останньої, що ще контролюється повстанцями?

Другий виклик – що робити із турецькою операцією «Оливкова гілка», яка не принесла, майже, жодних запланованих результатів?
Третій виклик – як надалі поводити себе по відношенню до американського контингенту, який розташований у північно-східній провінції Сирії, в цілому, та як бути з так званими «каналами комунікації», зокрема?

Четвертий виклик – як бути із так званим політичним процесом в рамках так званого «конгресу»,який замислювався виключно, як ширма для впровадження істинних намірів союзу Путіна – Хаменії –Ердогана -аль-Асада?

Це, як виглядає, є ключовими викликами наряду із безліччю менш значущих. Ось чому вчора розривалися урядові телефони у Москві, Анкарі та Тегерані. Путін, Ердоган та Роухані, в небаченій досі гарячці, намагалися зрозуміти, що трапилося та які можуть бути наступні дії Вашингтону? Всі лідери того союзу обговорювали можливість екстреної зустрічі між ними. І це тоді, коли до «виборів» у Росії залишилися лічені тижні. І це тоді, коли всі вони зустрічалися лише декілька тижнів тому в Сочі й погодили плани поділу Сирії, й не тільки Сирії, на відповідні зони власного впливу.

Що зрозуміло, так це те, що Кремль не відступить. Що зрозуміло також, так це те, що режим мулл у Тегерані також не відступить. Відступати також нікуди й аль-Асаду. Хто може злякатися, так це Анкара.

Головне питання полягає в тому, як поведе себе Трамп? Якщо Трамп поведе себе так саме, як й після 6 квітня 2017 року, тоді доля Сирії, й не тільки Сирії, буде вирішена остаточно. Чи дозволять Трампу так себе вести, ті, хто прямо готував операцію 7 лютого та віддавав накази?