ТОП НОВИНИ ТА КОМЕНТАРІ

18.07.2005 | Два сценарії Придністровського врегулювання
Олександр Сушко - Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України

Боротьба переміщується в площину конфлікту сценаріїв врегулювання. Більш-менш реалістичних сценаріїв – два: “косовський” і “кримський”. До першого схиляється влада “ПМР” та їхні московські покровителі. Механізм даного сценарію – скористатись деякими елементами плану Ющенка, насамперед, ідеєю проведення виборів в придністровському регіоні під міжнародним моніторингом для легітимізації на першому етапі законодавчого органу регіону (як це відбулося в Косові) із використанням цього органу пізніше для легітимізації самої держави. І Тирасполь, і Москва із нетерпінням чекають рішення міжнародної спільноти по Косову, сподіваючись, що таким рішенням буде визнання незалежності краю. У такому випадку це рішення буде використане як прецедент для визнання Росією незалежності як “ПМР”, так і Абхазії та Південної Осетії. Існування за таких умов Верховної Ради “ПМР”, легітимність обрання якої було б визнане ОБСЄ та іншими міжнародними організаціями, є надзвичайно важливим елементом даного сценарію. Адже зрозуміло, що міжнародна спільнота ніколи не визнає сепаратистів, якщо режим Тирасполя сприйматимуть як недемократичний і неототалітарний.

 

Кримський сценарій, якого дотримується (звісно, з певними відмінностями) керівництво України та Молдови, і який концептуально схвалюють США та Європейський Союз, полягає у використанні українсько-кримського досвіду надання регіону автономних прав у вигляді республіки без федералізації держави в цілому. Молдовська сторона двічі продемонструвала певну мудрість: вперше, підтримавши загальну концепцію плану Ющенка і не відкинувши документ в цілому, як до цього закликали радикальні кола, і вдруге, запропонувавши 13 липня законопроект, що передбачає надання придністровському регіону прав автономної республіки в складі єдиної Молдови.

 

Молдавські законодавці, згідно з пропозиціями плану Ющенка, увели в законопроект два важливі положення, які передбачають для лівобережжя Дністра більші автономні права, ніж ті, що їх має Автономна республіка Крим в Україні, а саме: автономія матиме три державні мови  (молдавську, російську, українську), а також право на вихід зі складу держави у разі прийняття рішення про об'єднання Молдови з іншою державою або у разі втрати країною статусу суб'єкта міжнародного права.

 

На цьому тлі візит керівника “ПМР” Ігоря Смирнова 14 липня до Києва зовні виглядав несподіваним, однак, як виявилось, він був погоджений із Кишиневом. Схоже на все, Смірнов здогадується, що його політична кар’єра завершується, однак все ж поки не полишає надії скористатися планом Ющенка для реінкарнації у вигляді легітимного лідера. Нещодавно він отримав несподівано приємну новину з Парламентської асамблеї ОБСЄ у Вашингтоні, яка 5 липня ухвалила декларацію, що згадує уряд “ПМР” в одному ряду з легітимною владою Кишинева і підтверджує мандат п’ятистороннього формату яким справедливо незадоволена Молдова. Ця декларація, що виглядає кроком назад у порівнянні з планом Ющенка, посилює надії Тирасполя на косовський сценарій.

 

Не виключено, що під час зустрічі у Києві Смирнову натякнули, що йому варто готувати чартер на Москву і не сподіватись на вільні та справедливі вибори щодо самого себе.

На цьому тлі цікавим сюжетом є наростання внутрішнього розколу еліти “ПМР” і пошук її частиною шляхів порозуміння з навколишнім світом, у тому числі й, можливо, ціною повернення у правове поле Молдови. Ознакою такого розколу є проект змін до конституції “ПМР”, ініційований головою парламентської комісії із зовнішньої політики Євгеном Шевчуком. Проект передбачає ліквідацію суперпрезидентської моделі та перехід до парламентської системи. Якщо проект буде реалізованим, президент Смірнов вже наприкінці цього року втратить де-факто одноосібну владу, а новий уряд формуватиметься вже парламентом нового скликання. Поки що проект підтримують 17 депутатів парламенту “ПМР” – до необхідної більшості не вистачає 12 голосів.

 

Показово, що такий підхід має певну співзвучність плану Ющенка (оскільки демонтаж одноосібної влади може трактуватися як елемент демократизації), і в той же час може бути “вмонтований” в систему “автономії у формі республіки”, пропоновану Кишиневом. Нині схоже на те, що Євген Шевчук намагається грати гру, метою якої є мобілізація середовища, яке готове йти на компроміси заради легалізації свого становища. “Яструби” з обох сторін конфлікту натякають, що Шевчук – креатура Києва. Так чи інакше, залишається відкритим питання, чи мислять ініціатори свій проект елементом “косовського” чи все ж таки “кримського” сценарію врегулювання?


USERS COMMENTS

Ваше ім'я
Ваша поштова скринька
Заголовок
Ваш відгук
Залишилось сомволів
| | | Додати в вибране
Пошук
Підписка
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України
Інститут євро-атлантичного співробітництва
Центр "Україна - Європейський вибір"
Defense Express
Центр європейських та трансатлантичних студій

Rambler's Top100 Rambler's Top100


Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Міжнародного Фонду "Відродження"
Міжнародний фонд відродження Проект здійснено за підтримки
Центру інформації та документації НАТО в Україні
© 2004 - 2020. ЄВРОАТЛАНТИКА.UA
Всі права захищено.

Даний проект фінансується, зокрема, за підтримки Гранту Відділу зв'язків із громадськістю Посольства США в Україні. Точки зору, висновки або рекомендації відображають позиції авторів і не обов'язково збігаються із позицією Державного Департаменту США.
На головну Анонси подій Новини Аналітика Топ новини та коментарі Мережа експертів Про проект