Стратегічним завданням НАТО під час прийому у 1955 році, було утримання ФРН під тотальним політичним та військовим контролем. Це була так звана політика – «Germany in».

Надпотужні удари по тій політиці почали виходити від ФРН у 1972 році, коли канцлер Віллі Брандт оголосив про «Східну політику» та, особливо небезпечно, у 80-роках, на тлі глибинної кризи із розміщенням американських ракет у Європі.

Тоді стратегічна єдність Альянсу була врятована виключно існуванням єдиної, екзістенційної загрози, якою був Радянський Союз.

 
На протязі «стратегічних канікул» 1990-х, «питання Німеччини» не могло виникнути апріорі. Воно виникнуло, коли почалося «повернення історії».

Німеччина «увігнала ніж» в НАТО та Західний світ у 2003-ому, коли формувалася анти-хусейнівська коаліція. Знадобилися надзусилля, щоб зберегти хоча б показну єдність Заходу, хоча це вже тоді виглядало, як майже безглузда спроба.

В Бухаресті Німеччина нанесла страшний удар по обороні та безпеці Європи та трансатлантичної демократії, коли стала головним провідником блокування розширення Альянсу. Результати через декілька тижнів виявилися шокуючими у вигляді агресії путінської Росії проти Грузії.  Але те був один із елементів масштабної стратегії Німеччини, як по власному позиціюванні в Європі, так і по відношенню до ключових світових викликів.

Німеччина «воювала» в Афганістані у найбільш спокійних провінціях, де бойові дії взагалі не велися. Всі сили Бундесверу були та залишаються надзвичайно обмежені законодавчими рамками - так званими пресловутими «caveats», які руйнують НАТО зсередини.

 
Сам Бундесвер – це колос на глиняних ногах. Але, можливо, це й на краще.

Військовий бюджет Німеччини один із найнижчих серед атлантичних союзників. На всі непрямі та прямі заклики щодо зобов’язань союзників мати відповідні військові бюджети, уряд Меркель декілька тижнів тому відповів… ще подальшим зменшенням фінансування оборони. 

 
Неприховано брутально поводилася Німеччина під час операції в Лівії, коли відверто відмовилася брати участь в операції «Об’єднаний захисник». Та політична брутальність була підсилена абсолютно дестабілізуючим рішенням про вивід німецьких військово-морських сил із під спільного командування НАТО.

 
Німеччина ніколи не підтримувала планів розміщення систем ПРО на території країн-членів НАТО з Центрально-Східної Європи.
Німеччина майже категорично проти постійного розміщення сил НАТО в цих країнах, тобто проти посилення східних рубежів НАТО.
Німеччина веде абсолютно непристойну політику щодо Ірану, Китаю, руйнуючи євроатлантичну та західну єдність.

Фрву Меркель та її міністри ухвалили божевільне за своїми наслідками рішення про видворення із країни, ні, не сотень російський та іранських, та інших шпигунів, а керівника ЦРУ в Німеччині. Це є стратегічне позиціювання сучасної Німеччини на тлі формування «коаліції зла» у складі Німеччини, Франції та Росії.

 
Час наступив для припинення членства Німеччини в НАТО. Так її буде спокійніше та надійніше, як стратегічно  ізолювати, так і стратегічно контролювати.