Україна опинилася в стані вкрай небезпечної руйнації своєї державності. І почалося це не з останніх подій, а практично з самого початку президентства В.Януковича. Наразі ми знаходимося в критичному протистоянні — не тільки світоглядному, моральному різних політичних сил, але і різних частин нашого суспільства. Ця ситуація з великим занепокоєнням нагадує ті, що нещодавно передували кривавим подіям у країнах Північної Африки.  Вийти з неї самотужки — практично неможливо. І тому ми маємо невідкладно звернутися до міжнародного посередництва. І, в першу чергу - до європейських та євроатлантичних інституцій, оскільки саме вони є ментально близьки для України і їм добре відомі механізми посередництва при вирішенні таких гострих протистоянь. 

Досвід останніх днів наочно продемонстрував, що всі спроби започаткувати конструктивні двосторонні перемовини щодо найскорішого виходу з поточної кризи державності ні до чого реального не призвели. Влада їх фактично блокує і буде нівелювати й надали, використовуючи час для подальшої реалізації силового сценарію.

Ось чому здається якнайскоріше звернутися не до ЄС — він вже є  політичним утворенням, не до НАТО — це не тільки організація політична, а й військова, і не до Ради Європи, яка опікується лише правовими та деякими гуманітарними аспектами співпраці її членів.

  
Як вбачається, найбільше на роль посередника у нинішньому протистоянні в Україні є Організація з Безпеки та Співробітництва в Європі. І тому, що це найбільша у світі організація з безпекових проблем — її членами є 57 держав. І тому, що ще майже сорок років тому (1975 р., Хельсінки), в Заключному Акті Наради з питань безпеки та співробітництва було визнано “неподільність безпеки в Європі”,  зазначено, що її головною засадою є повага прав людини та основні свободи, включно із свободою думки, совісті, власних переконань тощо.  Що при здійснені своїх суверенних прав, включно право встановлювати власні закони та адміністративні правила, держави-учасники будуть співвідносити зі своїми юридичними зобов'язаннями в царині міжнародного права.

І тому, що, згідно з Хартією Європейської Безпеки  (1999 р., Стамбул) завданням ОБСЄ є “запобігання скрізь, де це можливо, виникненню конфліктів, що супроводжуються насиллям” і що вона “буде сприяти формуванню спільного та неподільного простору безпеки”. Що члени ОБСЄ  вважають, що “найкращою гарантією миру та безпеки в Європі є бажання та спроможність кодної держави-учасника підтримувати демократію, верховенство права та поваги до прав людини”. І тому, що ОБСЄ задекларувала намір “вдосконалювати існуючи та розробляти нові інструменти, засновані на співробітництві, з тим, що б ефективно реагувати на звернення держав-учасниць про надання допомоги”.

А також розглядати “засоби надання допомоги державам-учасникам... в разі розпаду внутрішнього порядку” - що ми наразі і маємо! При цьому, ОБСЄ  налаштована спільно розглядати характер ситуації та можливі шляхи та засоби надання підтримки відповідній державі. - І це саме те, що наразі нам і необхідно!

Ось чому ми маємо якнайскоріше звернутися саме до ОБСЄ з пропозицією стати міжнародним посередником в подоланні кризи нашої державності!

Щойно надійшла інформація, що свою “послугу” тут нам запропонувала Росія! - Це на додачу до своєї невпинної “братерської” допомоги у її — цієї кризи — творенні! І це — теж вагома підстава для залучення саме ОБСЄ, оскільки в цьому форматі Росії місця, як окремій стороні, не має — вона ж є її членом!